Альтернативна п’ятниця: «Евакуація: місія, де немає права на помилку»

Альтернативна п’ятниця: «Евакуація: місія, де немає права на помилку»

Як рятують життя під обстрілами? Що допомагає військовим триматися у найскладніші моменти? Де знаходити сили, коли небезпека стає частиною повсякденності, а дім і близькі залишаються за сотні кілометрів?

Ці питання стали основою чергової зустрічі «Альтернативна п’ятниця», яка 9 жовтня відбулася у Молодіжному християнському просторі в Тернополі. Цього разу учасники говорили про евакуацію, військове служіння, віру, родину та людяність під час війни. Гостем зустрічі став друг Деміс — заступник командира роти наземних роботизованих комплексів батальйону безпілотних систем «Нахтіґаль» 20-ї бригади «Любарт» 1-го корпусу Національної гвардії України «Азов».

DSC_4479.JPG 7.61 MB
Зустріч поєднала перегляд документальних відео про реальні рятувальні операції з відкритою розмовою про досвід військового, його мотивацію, стосунки з Богом, підтримку побратимів і життя родини, яка переживає війну разом із ним. Це була нагода не лише дізнатися більше про роботу військових, а й почути особисту історію людини, за чиїми щоденними завданнями стоїть найцінніше — людське життя.

Першою частиною зустрічі став перегляд відео про роботу роти наземних роботизованих комплексів, яка виконує завдання з доставки необхідного майна та евакуації поранених із небезпечних ділянок фронту. Одне з відео розповідало про надскладну операцію з порятунку важкопораненого побратима. Звичайна логістична місія перетворилася на боротьбу за життя: під час руху наземний роботизований комплекс натрапив на ворожу міну, а під час евакуації військові зіткнулися з новими небезпеками, зокрема атаками FPV-дронів. 

Команда мала швидко оцінювати ситуацію, перевіряти маршрут, координувати дії та шукати рішення в умовах, коли будь-яка помилка могла коштувати життя. Коли роботизований комплекс застряг на розбитій дорозі, виникла ще одна проблема: машину вагою близько 400 кілограмів потрібно було витягнути, щоб продовжити евакуацію. Це історія про людей, які продовжують діяти навіть тоді, коли обставини здаються майже безвихідними.

DSC_4492.JPG 6.71 MB
Інше відео показало рятувальну операцію за участю цивільної жінки, яка зазнала важких поранень унаслідок атаки ворожого FPV-дрона під час спроби евакуюватися. Військові надали їй першу допомогу та використали наземний роботизований комплекс, щоб вивезти постраждалу з небезпечної зони й передати медикам.

Ці історії продемонстрували, що сучасні технології на фронті — це не лише засоби виконання бойових завдань. Вони також стають інструментом порятунку людей там, де традиційний транспорт не може безпечно дістатися до місця призначення.

Водночас за кожним успішним порятунком стоїть не тільки техніка. Це результат підготовки, злагодженої командної роботи, відповідальності та рішучості людей, які ризикують собою заради інших.

DSC_4504.JPG 7.66 MB
Після перегляду відео відбулася відкрита розмова з Демісом. Модератор зустрічі запропонував учасникам поговорити про питання, які нерідко залишаються невисловленими через невпевненість, страх образити або нерозуміння того, як спілкуватися з військовими.

Деміс розповів про своє рішення стати на захист України. За його словами, усвідомлення того, що одного дня доведеться захищати свою державу, сформувалося ще в юності, коли він вивчав історію України. Повномасштабна війна поставила перед ним питання особистої відповідальності, однак рішення визрівало поступово. Перед вступом до війська він прагнув упорядкувати цивільні справи та підготувати до цього кроку свою родину. Згодом військова служба змінила звичний ритм життя, робочі обов’язки й уявлення про майбутнє. Говорячи про найскладніше у службі, Деміс згадав непередбачуваність завдань, необхідність бути готовим до виклику в будь-який момент, а також постійну відповідальність за інших. Водночас він розповів, що з часом у підрозділі вдалося налагодити планування ротацій, відпочинку та роботи на позиціях. Це нагадало учасникам, що за образом військового, який часто бачимо в новинах, стоїть звичайна людина зі своїми звичками, переживаннями, стосунками, планами й потребою у відпочинку.

DSC_4493.JPG 6.88 MB
Окремою частиною розмови стала тема віри. Учасники говорили про те, як змінюються стосунки з Богом в умовах небезпеки, чи виникають сумніви та що допомагає зберігати внутрішню опору. Для Деміса важливим джерелом підтримки є можливість молитися й бути частиною церковної спільноти навіть далеко від дому. Він розповів, як шукав храм Української Греко-Католицької Церкви в Краматорську, а згодом відвідував богослужіння разом із побратимами. Після переїзду до Павлограда він знову шукав можливість долучатися до церковного життя. У цих історіях ішлося не лише про відвідування храму. Це також досвід зустрічі з людьми, які поділяють твої цінності, можливість побути в тиші, помолитися, подякувати й відновити внутрішню рівновагу.

Деміс відверто говорив і про моменти, коли через постійну зайнятість відкладав молитву або не знаходив часу для участі в богослужінні. Проте з власного досвіду переконався, наскільки важливими для нього є повернення до духовного життя, сповідь і Святе Причастя. На запитання про кризу віри він відповів, що такі моменти могли траплятися, але повернення до храму допомагало знову віднайти внутрішню опору.

DSC_4534.JPG 8.22 MB
Під час розмови згадували й небезпечні ситуації, у яких військовим доводилося опинятися через ворожі удари. 

“У деяких випадках небезпека була зовсім поруч, а врятуватися вдавалося за обставин, які важко було передбачити. Для віруючої людини такі переживання можуть ставати приводом замислитися над Божою присутністю у своєму житті”, - зазначив Деміс. 

Водночас ця тема не зводилася до простих пояснень чи тверджень, що віра автоматично захищає від небезпеки. Йшлося радше про особистий досвід вдячності, молитви та пошуку сенсу в обставинах, які неможливо повністю контролювати.

Що допомагає не зламатися, коли фізично й морально важко? Звідки військові беруть сили продовжувати виконувати завдання, попри небезпеку, втому та невизначеність? Відповідь Деміса була простою: один від одного. Робота його підрозділу пов’язана з доставкою провізії та необхідного майна військовим, які перебувають на передових позиціях.

DSC_4507.JPG 7.54 MB

Він розповів: “Від того, наскільки якісно й відповідально буде виконане завдання, залежить можливість інших бійців отримати необхідне для своєї роботи та захисту. Саме усвідомлення відповідальності перед побратимами стає важливою мотивацією. Ти розумієш, що від твоїх дій залежать інші люди, тому мусиш зробити все можливе, щоб виконати завдання. Водночас підтримка виявляється не лише у складних операціях. Вона складається і з маленьких щоденних жестів: привезеної посилки, необхідних речей, уваги до побажань побратимів, можливості пожартувати й бодай на короткий час відволіктися від напруження”.

Деміс поділився історіями про те, як навіть звичайні енергетичні напої, привезені хлопцям, могли стати приводом для радості й дружніх жартів. За цією буденністю відкривається важлива річ: підтримка не завжди потребує великих слів або масштабних вчинків. Часом достатньо пам’ятати про людину, почути її потребу й зробити щось конкретне. Саме такі прості прояви турботи допомагають зберігати відчуття команди, у якій кожен знає, що не залишиться сам.

Одне із запитань учасників стосувалося людяності: як не дозволити ненависті поглинути себе та чи можливо навіть в умовах війни не втратити повагу до людського життя?

DSC_4529.JPG 7.61 MB
Деміс розповів, що серед військових є ті, хто прагне брати противника в полон, а не вбивати його. У певних ситуаціях заклик здатися може стати можливістю зберегти життя. Це не заперечує жорстокості війни й небезпеки, яку становить противник. А радше показує, що навіть у таких обставинах людяність залишається важливою складовою особистого вибору та військової поведінки. Питання людяності стосується не лише фронту. Воно звернене й до цивільного суспільства: як ми говоримо з військовими, як реагуємо на їхній досвід, чи готові слухати й підтримувати, чи не намагаємося оцінювати те, чого самі не переживали.

Важливою частиною зустрічі стала розмова про родину військового. До неї долучилася дружина Деміса, Оксана, яка також поділилася власним баченням життя під час війни. 

“Війна впливає не лише на тих, хто безпосередньо виконує бойові завдання. Вона змінює життя їхніх близьких, змушує відкладати плани, звикати до тривалих розлук і вчитися жити в умовах невизначеності”, - поділилась дружина.  

Оксана розповіла про те, що означає довго не бачити чоловіка, не мати змоги повноцінно планувати спільне життя й чекати на відпустку, щоб побути разом. Водночас вона намагається підтримувати його, попри власну втому та щоденні обов’язки. На запитання про те, що для нього означає дім, Деміс відповів, що дім — там, де Оксана.

DSC_4615.JPG 7.9 MB
Деміс згадав Краматорськ, де вони з дружиною свого часу жили, та будинки, у яких залишилися спогади про різні періоди життя. Деякі з цих місць згодом були зруйновані внаслідок російських атак. 

“Спостерігати за знищенням знайомих вулиць і будинків боляче, адже разом із ними зникають місця, пов’язані з особистою історією. Проте навіть у новому місті відчуття дому може повертатися, коли приїжджає кохана людина. У таких словах — досвід багатьох українських родин, для яких війна зробила звичну близькість чимось особливо цінним”, - зазначив він. 

Говорячи про майбутнє, Деміс зізнався, що найбільше чекає на можливість знову бути поруч із родиною та друзями, не розділеними сотнями й тисячами кілометрів. Він хоче мати змогу будувати плани, відпочивати, проводити час із близькими й не обмежувати спільне життя короткими відпустками. Деміс також наголосив на важливості не втрачати здатності працювати заради спільної мети, попри суспільні проблеми, корупційні скандали чи розчарування. Війна не скасовує необхідності відповідальності й критичного мислення, але й не повинна ставати приводом для байдужості.

Окремо учасники замислилися над відстанню, яка нерідко виникає між військовим і цивільним досвідом. Люди можуть не знати, про що запитати, боятися сказати щось недоречне або, навпаки, уникати розмови через власне нерозуміння. Під час зустрічі звучала думка про те, що суспільству потрібно вчитися спілкуватися з військовими — уважно, делікатно, без нав’язування власних оцінок і без очікування, що людина повинна розповідати про все, що пережила. Важливо розуміти, що досвід кожного військового різний. Хтось готовий відкрито говорити про службу, хтось потребує часу й тиші. Тому варто зважати на стан людини, її бажання спілкуватися та особисті межі. Модератор зустрічі наголосив, що війна триває навколо нас і важливо не звикати до неї настільки, щоб перестати помічати людей, які щодня несуть її тягар. Ми не повинні вважати ненормальні обставини звичайним станом речей.

DSC_4522.JPG 7.57 MB
Зустріч «Альтернативної п’ятниці» завершилася спільною молитвою за українських захисників і захисниць, Україну, мир та перемогу. Після цього учасники продовжили неформальне спілкування за теплими напоями. Цей вечір став нагодою почути історію про відповідальність за життя іншого, віру, силу спільноти, любов до рідних і людяність, яку важливо зберігати за будь-яких обставин. Адже  за кожною історією війни стоїть людина. 

Дякуємо другові Демісу за відкритість, відвертість і готовність поділитися власним досвідом. Дякуємо Оксані за присутність і можливість почути також голос родини військового. І дякуємо всім учасникам за запитання, уважність та готовність до непростої, але важливої розмови.

Переглянути відео можна за посиланням: 

Переглянути відео про рятувальну евакуацію

Переглянути відео про евакуацію цивільних



ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

BG

МАЄТЕ ЦІКАВУ ІНФОРМАЦІЮ ДЛЯ НАС?

Ми відкриті для ваших новин, і разом можемо створювати цікаві матеріали для нашої спільноти.
Хочу запропонувати новину