Програма відзначення 25-річчя візиту св. Івана Павла ІІ. Отець Тарас Карвацький

Цьогоріч Львівщина та вся Україна відзначатимуть 25-ту річницю історичного візиту до нашої держави святого Папи Римського Івана Павла ІІ. Одним із головних осередків святкувань стане Львів, де відбудуться молитви, духовні зустрічі, культурні заходи та урочистості, покликані не лише пригадати події 2001 року, а й заново відкрити для себе постать великого святого.

Про підготовку до ювілею розповів отець Тарас Карвацький, священник храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові.

За словами священника, відзначення розпочнеться зі Страдча — місця, тісно пов’язаного з пам’яттю про новомучеників Української греко-католицької церкви.

— Перша важлива подія — Божественна Літургія у Страдчі, де є відпустове місце, де будемо згадувати новомучеників наших, тих, яких Папа Іван Павло ІІ проголосив блаженними під час свого візиту до України. Ми хочемо повернутися до тих подій, пригадати їхній зміст і значення для нашої Церкви. Це буде початком великого відзначення, яке покликане не просто згадати історичний візит, а відчути його духовний зміст для нас сьогодні.

Особливе місце у святкуваннях займе Сихів, адже саме тут у червні 2001 року відбулася історична зустріч святого Івана Павла ІІ з українською молоддю.

— Після того, як Папа прибув до Львова, він приїхав на Сихів, де була зустріч із молоддю перед храмом Різдва Пресвятої Богородиці. Тому 28 червня буде кульмінаційне святкування цієї події. На площі перед храмом відбудеться святкова Літургія за участю Блаженнішого Святослава, Отця і Глави Української греко-католицької церкви. Приїде весь Синод Єпископів УГКЦ. Ми щиро запрошуємо всіх людей долучитися до цієї молитви. Для нас дуже важливо, щоб це була не просто урочистість, а справжня духовна зустріч.

За словами отця Тараса, організатори прагнуть показати постать Івана Павла ІІ у всій її багатогранності.

— Літургії передуватиме дуже багато подій. Ми хочемо показати постать святого Івана Павла ІІ в різних сферах його життя. Хочемо розповісти, ким він був, як працював із людьми, як привертав їх до Бога, як своїм прикладом навчав любові до Церкви і ближнього. Але зрозуміло, що кульмінацією всього стане Літургія на Сихові перед храмом, тому що саме молитва була центром його життя і служіння.

Священник наголошує, що сьогоднішні обставини суттєво відрізняються від тих, які були під час папського візиту у 2001 році.

— Кажуть, що на Сихові тоді було від 700 тисяч до мільйона людей. На іподромі було понад мільйон. Було дуже багато людей. Сьогодні ми розуміємо, що через війну таких масштабів не буде. Але для нас важливіше інше. Нам важливо показати, що нас, християн, є багато, що ми пам’ятаємо свою історію, пам’ятаємо тих людей, які формували нашу віру. І згадуючи постать святого Івана Павла ІІ, ми хочемо також згадати наших військових, які сьогодні віддають життя за Україну.

На думку отця Тараса, пам’ять про видатних людей має не лише історичне, а й виховне значення.

— Ми не хочемо просто навчитися якихось фактів чи просто пам’ятати людину. Ми хочемо згадувати її життя. Ми хочемо пройтися його шляхом. Ми хочемо сказати людям: подивіться, ось цією стежкою він ішов до церкви, ось цим маршрутом їхав Львовом святий Іван Павло ІІ. Ми хочемо пройти дорогою святого. Ми хочемо набратися того духу, який був у ньому, тієї віри, яка допомагала йому змінювати світ.

Священник проводить паралелі між прикладом святого Папи та сучасними українськими героями.

— Я часто кажу учням у школах: подивіться на пам’ятні дошки наших військових. Для чого вони є? Для того, щоб нагадати, що за тими партами, за якими ви зараз сидите і навчаєтеся, колись сиділи люди, які віддали своє життя за волю і єдність України. Це люди, яких ми не можемо підвести. Ми повинні продовжити їхній шлях. Ми повинні добре вчитися, працювати, не ослаблювати інтелектуальний фронт, тому що кожен фронт є важливим для перемоги.

Отець Тарас нагадує, що ще в молоді роки Кароль Войтила усвідомив важливість служіння суспільству навіть у найскладніші часи.

— Коли почалася війна, йому говорили: ти маєш розвивати театр, працювати в мистецтві. А він дивувався: як можна займатися театром, коли країна переживає війну? Це був 1939 рік. Але йому відповіли: ні, кожен фронт є дуже важливий. І тому вони таємно продовжували працювати, ставити вистави, підтримувати культуру. Це дуже важливий урок для нас сьогодні. Бо тільки тоді, коли вся країна є міцною, коли сильними є медійна сфера, мистецтво, культура, освіта, інтелектуальне життя, християнське та молитовне життя, тоді й держава стає сильною.

Для Львівщини постать Кароля Войтили має особливе значення ще й тому, що майбутній Папа був пов’язаний із цим краєм задовго до свого понтифікату.

— Для нас, львів’ян і мешканців Галичини, дуже важливо пам’ятати, що Папа, будучи ще мирянином Каролем Войтилою, перебував на Львівщині в молоді роки. Він працював на Яворівщині, в околицях Судової Вишні, брав участь у будівництві дороги. Тому ми можемо сказати, що його візит у 2001 році не був першим приїздом на нашу землю. Це був уже другий візит. Звичайно, як Папи Римського і Глави Церкви — перший, але зв’язок із цим краєм він мав значно раніше.

Окремою частиною святкувань стануть спеціальні кінопокази та катехитичні зустрічі, присвячені життю святого Івана Павла ІІ.

— Ми проводимо своєрідну відеокатехизу. Через фільм хочемо показати постать Івана Павла ІІ як дитини, як юнака, як людини, яка дуже любила і поважала свого батька. Ми намагаємося провести паралелі із сучасністю, показати, як формувався його характер, його віра, його здатність брати відповідальність. У фільмі є дуже зворушливі моменти, коли, рятуючись від війни, він допомагав своєму батькові, ніс його на плечах. Саме через такі історії можна краще зрозуміти, якою людиною був майбутній святий.

За словами священника, головна мета відзначення 25-річчя папського візиту полягає не лише у збереженні історичної пам’яті, а й у тому, щоб приклад святого Івана Павла ІІ надихав сучасних українців жити вірою, бути відповідальними за свою державу та не втрачати надії навіть у найскладніші часи.

— Коли ми дивимося на життя святого Івана Павла ІІ, то бачимо, наскільки великою була роль його батьків у формуванні його характеру. Є дуже промовистий епізод із його молодих років. Під час війни він допомагав людям поруч із собою. Зокрема, підтримав одного хлопця, який травмував ногу. Тобто він не мислив категоріями: «Я маю займатися лише великими справами». Він бачив конкретну людину поруч і вмів її цінувати. Саме тому, дивлячись на такого батька, який виховав такого сина, і на таку родину загалом, ми бачимо приклад, який варто наслідувати й нам, українцям.

За словами священника, українці завжди відчували особливу близькість до постаті святого Папи.

— Нам дуже подобалася і подобається певна українськість Івана Павла ІІ. Звичайно, історики по-різному трактують його родинне походження. Є різні версії щодо родини його матері Емілії Качоровської. Але для нас важливішим є інше. Він чудово знав українську мову і вільно нею послуговувався. Усі свої виступи під час візиту в Україну він виголошував українською мовою. І це було надзвичайно приємно для людей. Коли глава Церкви світового масштабу, глава держави Ватикан звертається до тебе твоєю рідною мовою, це завжди особливий знак поваги та любові.

На переконання отця Тараса, візит Івана Павла ІІ став для України подією значно більшою, ніж просто пастирська подорож Папи.

— Це справді був не просто візит Папи. Це було повернення України до світу. Святий Іван Павло ІІ своїм приїздом допоміг світові побачити Україну, а українцям — повірити в себе. У своїх промовах він дуже часто говорив про надію. Він постійно повторював слова Євангелія: "Не бійтеся". Сьогодні, коли наша країна переживає війну, ці слова звучать особливо актуально. Не боятися, не втрачати надії, бачити світло попри всі труднощі — це те послання, яке він залишив нам.

Отець Тарас нагадує, що під час Літургії у Львові Папа говорив про необхідність мати перед собою дороговказ.

— Папа закликав людей не втрачати свого маяка. А цим маяком для християнина є Христос. Саме тому постать Івана Павла ІІ настільки важлива й сьогодні. Він завжди вказував не на себе, а на Бога. І в цьому полягає його святість.

Підготовка до відзначення ювілею розпочалася після звернення Глави УГКЦ до парафії храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові.

— Коли наш парох отець Орест Фредина отримав прохання від Блаженнішого Святослава організувати святкування, ми сіли разом зі священниками і почали думати, як це зробити. Найперше ми пішли до молоді. Почали запитувати школярів, що вони знають про Івана Павла ІІ. І були дуже здивовані їхньою відповіддю. Вони запитували: «А хто це такий?»

Саме тоді організатори усвідомили, наскільки далекою для нового покоління стала подія папського візиту.

— Я запитав учнів, скільки їм було років у 2001 році, коли святий Іван Павло ІІ приїжджав до України. Вони почали рахувати і сказали: «Нас тоді ще не було. Нам було мінус п'ятнадцять років». Тоді я зрозумів, що для сучасної молоді ця подія є дуже далекою і майже невідомою. Саме тому ми вирішили розповісти про неї в школах і навчальних закладах.

До ініціативи активно долучилися освітяни Львова та області.

— Ми звернулися до управління освіти і почали думати, як розповісти молоді про постать святого Івана Павла ІІ та його візит до України. І тут я справді дуже вдячний директорам шкіл і вчителям. Вони надзвичайно творчо підійшли до цієї справи. Якби не вони, нам би не вдалося так широко донести інформацію про Івана Павла ІІ до дітей та молоді.

За словами священника, кожен навчальний заклад намагався знайти власний підхід до знайомства дітей із постаттю святого Папи.

— Кожна школа проводила виховні години, присвячені Івану Павлу ІІ. Одна зі шкіл організувала футбольний турнір, адже Кароль Войтила дуже любив футбол. Він сам грав, був спочатку польовим гравцем, а потім став воротарем. Інші школи записували подкасти, де діти відкривали різні сторони його життя. Хтось досліджував його як спортсмена, хтось як туриста і мандрівника, який любив гори та лижі.

Отець Тарас пригадує одну з відомих історій про Папу, яка добре показує його популярність серед молоді.

— Є дуже гарна історія. Одного разу Іван Павло ІІ, уже будучи Папою, поїхав кататися на лижах. Маленький хлопчик випадково спускався поруч із ним схилом. Коли він під'їхав до мами, то сказав: "Мамо, я щойно катався поруч із Папою Римським". Мама не повірила. Але за хвилину під'їхав сам Іван Павло ІІ і привітався з ними. Це реальна історія. Але для мене важливе інше: маленька дитина відразу впізнала Папу. Це показує, наскільки добре батьки передавали дітям християнські цінності та знання про свою віру.

На думку священника, цей приклад залишається актуальним і сьогодні.

— Я інколи думаю, чи впізнала б сьогодні сучасна дитина Папу Римського? І це питання не про популярність. Це питання про те, наскільки ми самі передаємо дітям нашу віру, нашу історію та наші цінності. Саме тому відзначення 25-річчя візиту Івана Павла ІІ є не лише спогадом про минуле, а й нагодою поговорити про майбутнє. 

Часто кажу, що людина повинна знати своїх провідників. Не має значення, чи вони є в церковних ризах, чи одягнені по-світськи. Важливо знати тих людей, які ведуть за собою, які своїм життям показують правильний напрямок. Мені, як священнику, дуже приємно йти територією парафії на Сихові й бачити, як люди впізнають тебе, вітаються, знають, що ти їхній священник. Так само приємно приходити до школи й бачити, що діти вітаються, знають тебе. Це означає, що між людьми та їхніми провідниками є зв’язок. Історія про хлопчика, який упізнав Папу Івана Павла ІІ на лижному схилі, є добрим прикладом для нас, батьків. Ми повинні виховувати дітей так, щоб вони знали своїх духовних і моральних авторитетів.

За словами священника, одним із захоплень Івана Павла ІІ був спорт, який він вважав важливою частиною гармонійного розвитку людини.

— Святий Іван Павло ІІ дуже любив спорт. Він любив гори, любив лижі, любив футбол. Але ще однією його великою пристрастю були сплави на байдарках. Саме тому ми в нашій церкві на Сихові започаткували байдаркові сплави як один із способів популяризувати його спадщину серед молоді. Ми хотіли показати, що святість не означає відірваність від життя. Навпаки, Іван Павло ІІ умів поєднувати глибоку духовність із активним способом життя.

Отець Тарас розповідає про незвичний епізод із життя майбутнього святого, який став натхненням для сучасних молодіжних ініціатив.

— Іван Павло ІІ був першим у Католицькій Церкві, хто під час сплаву на байдарках відслужив Літургію на перевернутій догори дном байдарці. Байдарка стала престолом. Для багатьох це виглядає незвично, але в цьому є дуже глибокий зміст. Християнин залишається християнином незалежно від того, де він перебуває — у храмі, в горах чи на річці. Якщо є священник і є можливість молитися, то місце не має вирішального значення.

https://youtu.be/rm-2KV_TJ9Q?si=C850wJKNKhQAQuQF

Відтак ця традиція знайшла продовження і на Львівщині.

— Ми вже неодноразово організовували такі сплави на Дністрі. Одну з байдарок спеціально перевертали за прикладом Івана Павла ІІ й на ній служили Літургію. Для молодих людей це був дуже сильний символ. Він показував, що віра не обмежується стінами храму. Вона супроводжує людину всюди. І цього року ми також плануємо організувати подібний захід.

Говорячи про значення постаті святого Папи для молодого покоління, отець Тарас наголошує, що важливо розповідати не лише про його духовне служіння, а й про його роль у боротьбі з тоталітаризмом.

— Молоді варто нагадати, що Іван Павло ІІ був одним із найпослідовніших противників комуністичної системи. Він не боявся називати зло злом. Радянська влада дуже не любила його саме тому, що він говорив правду. Для мільйонів людей за «залізною завісою» він став символом свободи та людської гідності. Він показав, що навіть найпотужніша система не може перемогти людину, яка живе правдою та вірою.

Священник переконаний, що саме через свою принципову позицію Папа став мішенню для тих, хто прагнув зберегти тоталітарний лад.

— На нього було скоєно замах. Чотири кулі влучили в Папу. Ми знаємо, що виконавцем був конкретний чоловік, але багато дослідників говорять про значно ширший контекст цієї історії. Комуністичний режим бачив в Івані Павлі ІІ серйозну загрозу. Він підтримував прагнення народів до свободи, підтримував тих, хто страждав від переслідувань, і його голос чув увесь світ.

Однак найбільше враження на священника справляє не політична роль Папи, а його здатність до прощення.

— Ми часто намагаємося показати школярам святого Івана Павла ІІ як приклад справді сильної людини. Бо сильна людина — це не та, яка може помститися. Сильна людина — це та, яка здатна пробачити. Коли Папа після замаху поїхав до в’язниці й зустрівся зі своїм нападником, він сказав йому: «Я тебе прощаю». Я часто думаю над цими словами. Наскільки сильною треба бути людиною, щоб зробити такий крок? Слабка людина так не зможе.

Водночас отець Тарас наголошує, що прощення не означає відмову від справедливості.

— Папа не сказав: «Я тебе прощаю і прошу негайно звільнити». Ні. Прощення означає передусім, що ти не дозволяєш злобі оселитися у твоєму серці. Бо зло найперше руйнує того, хто його носить у собі. Я часто пояснюю це дітям на простому прикладі: якщо черв’як точить яблуко, то він руйнує саме це яблуко, а не сусіднє. Так само й ненависть. Вона насамперед руйнує того, хто її плекає.

Священник проводить паралель із сучасною війною, яку переживає Україна.

— Сьогодні це особливо непросто зрозуміти, бо ми живемо у час війни. Ми безмежно вдячні нашим військовим, які захищають державу і кожного з нас. Вони змушені воювати, змушені знищувати ворога. Але водночас вони захищають тих, кого люблять: свої родини, своїх дітей, свій народ. Саме любов до своїх є тим, що дає сили боротися. І в цьому теж можна побачити важливий урок із життя Івана Павла ІІ — навіть у найважчих обставинах не дозволяти ненависті перемогти серце.

Особливу увагу отець Тарас звертає на наслідки прощення, яке продемонстрував святий Папа.

— Після зустрічі з Іваном Павлом ІІ нападник пережив дуже серйозні внутрішні зміни. Ми бачимо, що справжнє прощення може змінювати людину. Саме тому цей приклад настільки важливий для молоді. Він показує, що сила християнства полягає не лише в словах, а передусім у конкретних вчинках.

Говорячи про переслідування Церкви в комуністичний період, священник також згадує постать патріарха Йосифа Сліпого.

— Коли радянська влада дозволила Йосифу Сліпому залишити табори, йому не дали повернутися до України. Йому дозволили їхати лише до Риму. Але навіть там він продовжив служити своєму народові. Він розвивав видавничу діяльність, розповідав світові правду про Україну та Українську греко-католицьку церкву. Попри роки ув’язнення і переслідувань, він залишився справжнім українцем і зробив надзвичайно багато для своєї Батьківщини.

Під час розмови отець Тарас Карвацький також наголосив на великій ролі патріарха Йосифа Сліпого у збереженні духовної та культурної спадщини Української греко-католицької церкви в часи переслідувань.

— Коли наша Церква була в підпіллі, Йосиф Сліпий робив неймовірно багато для того, щоб українці не втратили своєї духовної ідентичності. Він видавав літературу за кордоном, а коли Церква вийшла з підпілля, усі ці книги, богословські праці, катехитичні матеріали почали надходити в Україну. Завдяки цьому багато людей могли навчатися, пізнавати свою віру, поглиблювати знання. Я сам належу до покоління, яке отримувало духовне виховання через священників, батьків і наставників, які свого часу навчалися саме на тих матеріалах, які поширював Йосиф Сліпий. Тому його внесок для нашої Церкви та українського суспільства справді величезний.

Згадуючи події червня 2001 року, священник поділився і власними спогадами про зустріч зі святим Іваном Павлом ІІ.

— На той час я щойно закінчив 11 клас львівської школи і вступав до Львівської духовної семінарії. Уже пройшов вступні випробування, був зарахований на підготовчий курс і допомагав при храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові в організації візиту. Ми тоді дуже багато працювали, готувалися до приїзду Папи. І саме там я вперше побачив його на власні очі.

Особливо закарбувався в пам'яті момент, коли папамобіль проїжджав повз натовпи вірян.

— Я стояв у секторі, де сьогодні проходить трамвайна лінія біля храму. Тоді там була облаштована спеціальна зона для учасників зустрічі. Мав квиток саме в цей сектор, тому опинився дуже близько до маршруту руху Папи. Коли папамобіль проїжджав поруч, це було неймовірне відчуття. Ми ще не жили в епоху смартфонів, не було можливості постійно фотографувати чи знімати відео. Але я колись займався у фотогуртку і мав старенький фотоапарат, тому кілька світлин мені все ж вдалося зробити. Ці фотографії зберігаю до сьогодні.

Під час розмови торкнулися й теми особливих зв'язків святого Івана Павла ІІ зі Львовом через його близьких друзів і співпрацівників.

— Безперечно, величезну роль відіграли ті люди, які були поруч із ним багато років. Архієпископ Мар'ян Яворський був його близьким другом ще з молодих років. Пізніше архієпископ Мечислав Мокшицький став другим секретарем Папи. Очевидно, що такі зв'язки допомагали краще розуміти Україну і потреби нашої Церкви. Але найважливіше для мене інше — сам факт того, що Папа приїхав до нас. Це був дуже сильний знак єдності Католицької Церкви. Глава Церкви не приїжджає будь-куди просто так. Сам його приїзд уже був свідченням того, що Україна і наша Церква є важливими для вселенського християнства.

Торкнулися співрозмовники й питання патріархату Української греко-католицької церкви, яке активно обговорювалося під час візиту Папи.

— Звичайно, багато людей тоді сподівалися на проголошення патріархату. Але для мене найважливішим залишається те, що Папа був серед нас. Це було визнанням нашої Церкви, її значення та місця у світі. Ми є Церквою зі своїм Главою — Блаженнішим Святославом. Ми маємо свій Синод єпископів, ми живемо повноцінним церковним життям. Так, питання патріархату є важливим, але ще важливішим є те, щоб ми залишалися єдиними та прямували до Христа.

Священник не виключає, що пам'ять про візит святого Івана Павла ІІ може стати приводом для нових важливих подій у житті Церкви.

— Можливо, колись буде наступний візит Папи до України. Чи це буде Папа Лев XIV, чи хтось із його наступників — цього ми не знаємо. Але ми хочемо показати, що пам'ять про святого Івана Павла ІІ живе. Думаємо навіть створити спеціальний відеоролик про те, як ми сьогодні згадуємо його візит через 25 років, і надіслати його до Ватикану. Показати Папі Леву XIV, наскільки тепло українці пам'ятають його попередника. Можливо, це стане ще одним знаком того, наскільки важливими для нас є ці події.

Окремо отець Тарас пригадав атмосферу історичної зустрічі Папи з молоддю на Сихові, яку досі називає незабутньою.

— Того дня над Сиховом розпочалася надзвичайно сильна злива. Кожен, хто переглядатиме архівні записи цієї зустрічі, це побачить. Дощ лив стіною. Я пам'ятаю, що промок до нитки. Парасолі мало допомагали, дощовики були далеко не в усіх. Але ніхто не розходився. Ніхто не нарікав. Навпаки, цей дощ сприймався як якесь особливе благословення. Сьогодні, коли згадую ті хвилини, мені здається, що це був своєрідний символ очищення і Божої присутності серед людей. Незважаючи на негоду, люди залишалися на молитві, і це дуже добре показує, наскільки важливим для них був візит святого Івана Павла ІІ.

На завершення розмови отець Тарас Карвацький поділився ще однією яскравою історією, яка стала частиною пам’яті про зустріч святого Івана Павла ІІ з молоддю на Сихові.

— Тоді була справді неймовірна спека. Теперішній владика Андрій Хім’як розповідає, що був тоді ще семінаристом і молився: «Господи, дай хоч одну хмаринку, щоб трохи полегшити цю спеку». І справді почали з’являтися хмари. Спочатку одна, потім друга, третя. А згодом розпочалася така злива, що ніхто цього не очікував. І він жартував: «Боже, я просив хмаринку, але не аж стільки». Це була дуже сильна злива, але вона стала частиною цієї особливої атмосфери».

За словами священника, події того дня багато хто сприйняв як символічні.

— Після дощу сталося те, що багато людей пам’ятають до сьогодні. Хмари почали розходитися, і на відеозаписах добре видно, як саме над храмом почало виходити сонце. У цей момент Папа сказав дуже прості, але теплі слова: «Дощ падає — діти ростуть». А потім додав, що просить, аби знову засяяло сонце. І невдовзі сонце справді з’явилося. Для багатьох людей це стало одним із найяскравіших спогадів про ту зустріч.

Отець Тарас переконаний, що сьогодні особливо важливо передати пам’ять про ці події новому поколінню.

— Тих дітей, які народилися під час візиту святого Івана Павла ІІ або вже після нього, треба запрошувати до участі в цих заходах. Вони не мають власних спогадів про той час, але повинні знати, наскільки важливою була ця подія для України, для Львова, для нашої Церкви. Саме тому ми намагаємося не просто згадувати минуле, а робити його живим для сучасної молоді.

Священник також розповів, що спадщина візиту Папи продовжує жити в діяльності парафії храму Різдва Пресвятої Богородиці.

— Після візиту святого Івана Павла ІІ наш парох отець Орест Фредина розпочав будівництво катехитично-реколекційного центру на території парафії. Ми постійно працюємо з молоддю, розвиваємо катехитичне служіння. Сьогодні наша катехитична школа налічує майже дві тисячі дітей та молодих людей. Це велика спільнота, яка зростає у вірі та навчається християнських цінностей. Тому ми бачимо, що плоди того візиту продовжують приносити користь і через багато років.

На завершення отець Тарас запросив усіх долучитися до святкувань 25-річчя візиту святого Івана Павла ІІ до України.

— Запрошуємо всіх на фотовиставку, яка буде розгорнута біля храму Різдва Пресвятої Богородиці. Там можна буде побачити унікальні світлини та ще раз пригадати події 2001 року. Також запрошуємо на велопрощу маршрутом святого Івана Павла ІІ — дорогами, якими він пересувався під час перебування у Львові. Ми хочемо буквально проїхати шляхом святого і ще раз пережити цю історію.

Окремою подією стануть молодіжні чування за участю владики Максима Рябухи.

— Запрошуємо молодь на чування, які провадитиме владика Максим Рябуха. Він розповідатиме про місійні території, про служіння Церкви та про виклики, які сьогодні стоять перед молодими людьми. Це буде нагода не лише для молитви, а й для глибокої розмови про віру та відповідальність.

Кульмінацією святкувань стане урочиста Літургія та великий святковий концерт.

— Особливо запрошуємо всіх на святкову Літургію 28 червня об 11-й годині. А ввечері після богослужіння відбудеться великий концерт за участю Ірини Федишин, Олега Кульчицького, гурту "Попри все" та багатьох інших виконавців. Ми хочемо, щоб це було справжнє свято пам’яті, віри та єдності. Тому щиро запрошуємо всіх долучитися до відзначення 25-річчя візиту святого Івана Павла ІІ до України.

Підготувала Наталія Павлишин