Українська молитва в Баварії, у храмі, де вшановують внучку Ярослава Мудрого — блаженну Едіґну

Повертаючись зі з’їзду спільноти Тезе в Парижі, українська молодь зупинилася на молитву у місцях, які по-особливому промовляють до українського серця і вписують нашу історію у духовну мапу Європи. Ці молитовні зупинки стали шляхом пам’яті, віри й глибокого усвідомлення власної ідентичності.

Напередодні молодь молилася у храмі міста Санліс — місці, тісно пов’язаному з життям і діяльністю королеви Анни Ярославни, доньки київського князя Ярослава Мудрого. Саме тут відчувається жива присутність України в європейській історії: не як периферії, а як співтворця духовної і культурної спадщини Заходу.

Наступною зупинкою стало баварське село Пух (Puch), де українська молодь молилася у храмі Святого Себастіана — місці, особливо цінному для українства завдяки служінню блаженної Едіґни, онуки Ярослава Мудрого, доньки королеви Анни Ярославни та французького короля Генріха І.

За переданням, Едіґна, не бажаючи шлюбу з політичного розрахунку, у 1074 році втекла з королівського двору в Парижі. Вирушивши на Схід, до Києва, вона зупинилася у Баварії, де прожила понад 35 років у дуплі велетенської липи поблизу місцевої церкви. Тут вона молилася, займалася цілительством, навчала людей грамоті й стала для них знаком живої віри. 

Блаженна Едіґна є спільною святою для України, Франції та Баварії, знаком єдності Сходу і Заходу. Для неї віра не була додатком до активного життя чи королівського походження — вона визначала все. Едіґна поставила особистий зв’язок із Богом понад розкіш, славу й політичні вигоди. Подібно до біблійного Авраама, вона покинула рідні краї, повністю довірившись Христові, тримаючись за Його невидиму, але люблячу руку. Її приклад нагадує, що саме віра дає силу долати страх і тривогу, бо відкриває нам Невидимого, але живого і безконечно люблячого Бога.

Едіґна відійшла у вічність у 1109 році, а в 1600 році була беатифікована Церквою. За переказами, після її смерті з липи текла цілюща олія, яка зникла тоді, коли її намагалися продати за гроші — ще один символ того, що святість не терпить користі. Її реліквії сьогодні зберігаються у скляній вітрині на лівому вівтарі храму Святого Себастіана в Пуху.

Письмово Едіґна вперше згадується у 1347 році в документі, пов’язаному зі смертю імператора Людвіга IV, який загинув неподалік Пуха. У 1624 році єзуїт Маттеус Радер, дослідивши її останки, описав історію її життя. Паломництвом до цього місця опікувався монастир у Фюрстенфельдбруку. Під час реставрації храму в 1970-х роках кістки, знайдені у фундаменті вівтаря, були ідентифіковані як мощі Едіґни. А кожні десять років у містечку ставлять театральну п’єсу «Edigna», що знову і знову оживляє її свідчення.

В іконографії блаженну Едіґну зображають у возі з волом або в липі. Вона вважається покровителькою при захворюваннях худоби та оберігає від злодійства — свята, близька до простого людського життя.

Молитва української молоді в Санлісі й Пуху стала знаком духовної спадкоємності та глибокого коріння України в християнській Європі.

Підготувала Наталія Павлишин