«З глибин взиваю, Господи, до тебе. О Господи, почуй мій голос! Хай твої вуха будуть уважні до голосу благання мого!» (Пс. 130, 1-2).
Прославою Бога є твоє життя! Більшою прославою є твоє серце, готове бути вислуханим.
Про тишу вже дуже багато написано. Однак, тема тиші і мовчання достойна ще більшої уваги, особливо у часі Великого Посту, особливо для нас, в Україні, сьогодні. Ми хочемо знову і знову повертатися до цієї теми, щоб духовно вправлятися в мистецтві мовчання заради зцілення наших сердець, заради завтрашнього дня і вічності. Ми не шукаємо виключно теоретичних знань про тишу, але зустрічі з Богом, який в тиші та мовчанні промовляє. Ми прагнемо в часі Великого Посту хоча б трішки зануритися в тишу, двигнути тягар мовчання заради зустрічі з серцем Бога, яке передусім нас вислуховує…
«О Господи, почуй мій голос!»
Господь, готовий тебе слухати. Він сотворив тебе, щоб вислуховувати. Тобі так важко слухати Бога, ближнього і себе самого. Істина про паралітика, який не може, не вміє та й не хоче слухати. Можливо важкість зі слуханням пов’язана з тим, що ти не помічаєш, що це Він перший тебе вислуховує. Уяви собі Бога, який увесь час тебе вислуховує! Господь тебе сотворив, щоб ти був вислуханий. У цьому проявляється любов Божа, щоб ти був/була вислуханий/вислухана самим Богом. Тільки Господь може і прагне тебе вислухати!
Ти звик/звикла говорити про те, що намагаєшся слухати Бога. Можливо хтось тебе вже вислухав? Однак, чи ти знаєш Бога, який вислуховує тебе? Для того, щоб слухати когось, треба спершу бути вислуханим. Запитай себе, чи тебе вже хтось вислухав, можливо тато, мама, друг?
Про тишу і мовчання вже багато сказано, продумано, промолено. Та все ж таки, цього виявляється замало, коли все ще тривожиться твоє серце. Мовчання виявляється таким важким. Воно є конче необхідне, щоб дозволити Богові попровадити нас через слухання.
«З глибини взиваю, Господи, до тебе!»
Взиваю з глибини мого мовчання. Там, у глибині, народжується крик душі та співчуття із мешканцями Бучі, Ірпеня і Маріуполя! Там, у глибині, мешкає Бог, який слухає волання Києва та Харкова! Так, сам Господь вислуховує крик кожної скривдженої війною дитини! Взивати можна виключно із глибини свого серця. Там, у глибині має місце зустріч. Щоб твоя молитва була почута, взивати треба з глибини зустрічі з Богом. Його Вуха завжди є уважні до голосу мого волання, але мої так часто не є навчені та уважні до Його Слова, та над усе, до Його Слухання. Вислухана людина – це прийнята і люблена людина!
Господи, даруй мені уважні вуха для Твого Слова! Навчи мене мовчати і бути в тиші Твоєї Присутності, щоб почути Твій Голос. Однак, дозволь більше зрозуміти, що це Ти прагнеш мене вислуховувати. Вислуховуючи, Ти мене приймаєш, як свою улюблену дитину! Господи, дозволь мені переживати Твої люблячі Вуха!
