«Боже, ти Бог мій! Тебе шукаю пильно. Тебе душа моя прагне, тебе бажає тіло моє в землі сухій, спраглій і безводній» (Пс. 63, 2).
Прославою Бога є твоє жертовне життя для ближніх. Прославою є також твоє уповання на любов Бога та інших людей.
Загрозою для духовного життя є три вбивці вдячності. Першою вбивцею вдячності є гординя, яка виявляється в тому, що ти відмовляєшся від допомоги інших людей. У тобі існує переконання, що ти все сам маєш і можеш осягнути. Ти будеш собою тоді, коли все робитимеш самостійно, не просячи жодної допомоги, і, завдячуючи все виключно собі самому (пор. В. Ламберт, ТІ, З любові до дійсності).
Чи є в тобі готовність просити про допомогу? В часі Великого Посту ти можеш комусь допомогти, але також можеш смиренно попросити про допомогу.
Вдячність є містком між людьми. Лише те, за що ти дійсно подякував – є твоє. Через невдячність людина стає внутрішньо чужою для самої себе, адже не вміє собі допомогти та себе прийняти. Поміркуй, що сьогодні було для тебе найбільшим даром і допомогло тобі стати кращою людиною, більше наблизитися до свого Творця? Пригадай, хто сьогодні дарував тобі радість або, що найбільше сприяло тобі в зростанні віри, надії та любові? Зверни увагу, скільки людей добряче потрудилися, щоб ти сьогодні мав змогу спожити сніданок! Спробуй хоча б один раз розмотати клубочок та роздумувати над тим, скільки людської праці міститься у крихті хліба, яка з’являється у твоїх долонях. Скільки людей посприяли тобі у здобутті освіти. Згадай ім’я твоєї першої вчительки і подякуй Богу за дар її життя та її клопіткий труд!
Господи, я не можу і ніколи не є змушений все осягнути самотужки. Ти створив мене, щоб мені допомагати та мене любити. Навчай мене Тебе шукати пильно і смиренно приймати Твою любов через інших людей! Даруй чесноту постійної вдячності. Даруй розуміння, що життя є Твоєю благодаттю і що завжди можу більше отримати уповаючи на Твою милість. Господи, я довіряю Тобі! Господи, я дякую Тобі за Твою присутність у моєму житті!
