Щоденні розважання із книги «Бог кличе мене»
Мої діти! Так! «Щит від глуму і захисток від картання». Часто мусив Я захищати Моїх учнів від їхнього ж глуму і картання.
Мій нещасний Петро ніколи б не зробив Мого діла, ніколи б не дістав мужности жити далі і не посмів би жити для Мене, якби не ніжна любов, якою Я огорнув його. Не від гніву Мого Отця, Який є сама любов, мав Я захищати його, не від зневаги Моїх ворогів і не від образи Моїх приятелів. Ні! Тільки від ненависти самого Петра.
І Мої послідовники нині також страждають від ганьби, жалю і зневаги до себе, що походять з їхнього слабкого єства. Вони мали би бути сильними й відважними для Мене. І тоді Я мав би захищати їх щитом любови, бо інакше ніколи б не було в них мужности боротися й перемагати. Але ця зустріч зі своїм справжнім єством має настати – ганьба і жаль мусять прийти.
Це ступінь у розвитку, але тільки ступінь. Якою була б користь з радісних крилець метелика, якби він лишався прив’язаним до землі, обтяженим думкою про своє жалюгідне минуле? І так само тепер кажу Я до вас обох, що ви ні на мить не маєте роздумувати про свої гріхи, і помилки, і хиби, і погані звички минулого.
Ви мусите стати тим, хто біжить на перегонах, спотикається і падає, устає і рветься до мети. Яка буде користь, коли він спиниться, щоб розглянути місце, куди впав, поплаче над своєю загайкою, над своєю короткозорістю, що перешкодила йому передбачити й уникнути перепони?
І так само з вами, а тому Я даю це вам як заповідь – не озиратися. Подаруйте собі та всім тим, кого тільки не стрінете, нагоду почати все наново. Забудьте всі їхні гріхи й невдачі, і свої теж. Пригадування – це течія розчарування, що сповільнює плавця.
Коли Я по двоє посилав Моїх учнів у світ – ні хліба, ні торбини, ні грошей у гаманці, то був наказ, який належало виконувати не тільки буквально, але й символічно. У дорозі життя відкиньте усе, що не важливе. Відкиньте всілякі перепони, колишні вади інших – почуття невдачі.
Мандруйте без тягаря, з легким серцем, а легке серце – це вага впливу.
Мої діти, Я люблю вас.
«А вони поверталися з синедріону, радіючи, що сподобились прийняти зневагу за Ймення Господа Ісуса» (Дії 5:41).
