Християнство – це духовність тверезого мислення. (Кс. Кшиштоф Ґживоч “Патологія духовності”)
Це про мислення. Бог не для того створив людину, щоб вона мовчки і сліпо виконувала приписи. Ми ж не собаки, яких дрисерують: сядь, встань, голос, фас. Навіть пси можуть не слухатися дурних наказів і не кусати того, хто їм не нашкодив.
Тому зрілих християн можна розпізнати по їхній розмові і поведінці: вони нічого не роблять через “бо так треба/так написано/інакше не можна”. Мотивація християн – це “люблю Бога, тому не хочу Його образити/люблю ближнього, тому вчуся слухати і чути/люблю себе, тому не буду робити щось всупереч своїм цінностям”.
Ісус говорив про дві найголовніші заповіді – заповіді любові. І коли моє критичне мислення каже, що ось ці слова – не про любов, а про амбіції того, хто це сказав, то я не буду їх сприймати як істину. Бо Бог дав мені таке право. Якщо хтось привласнює собі монополію на істину – це вже початок секти або культу особи, що є дуже небезпечним.
Це про тверезість. Тобто не п’яніти від того, що якісь слова сказав хтось великий, отже, це правда і по-іншому думати заборонено.
Ось що пише кс. Кшиштоф, католицький священик з Польщі:
“Звичайно у християнстві не бракує помилок у цій сфері. Християнство є мішаниною світла і тіні. Це також певна ілюзія, що кожен із духовних учителів завжди говорив лише правильні речі. Я часто запитував своїх студентів на іспиті з текстів Томи Аквінського, Йоана від Хреста чи Терези Великої, які слабкі місця конкретного твору, із чим не можемо погодитися. Дехто обурювався. Як це? У Терези Великої може бути щось неправильне? Звісно, у її творах є чимало чудових речей, але трапляються також і нісенітниці. Так самою святого Павла, Томи Кемпійського, у всіх. Ніхто не є Богом. Це ілюзія, що якщо вже Тома Аквінський щось сказав, то треба лише клякати і цілувати. У вченнях багатьох цих авторів є речі, з якими можна погодитися, і речі з якими погодитися категорично не можна. Так само у кожному з нас: у тобі, і в мені.”
Християни – це ті, хто має достатньо сили сказати: вибачте, я помилився. Правда є іншою.
Це ті, хто знає, де шукати правду.
Хто перевіряє факти.
Хто не вірить на слово, коли щось не співпадає з Євангелієм.
Хто не надає іншим абсолютного авторитету.
Це ті, хто знає, що чогось не знає.
Хто постійно вчиться, зростає, шукає правди.
І саме таке християнством я живу і планую жити далі.
Сестра Антонія Шелепило
