Відкриваючи нові виміри життя: пошук різних способів переживання безпліддя

Безпліддя є одним із найболючіших випробувань, яке може переживати подружжя. Воно часто супроводжується тривалими роками надії, молитви, медичних пошуків, внутрішньої боротьби, розчарування та очікування чуда. Для багатьох чоловіків і жінок це стає досвідом глибокого смутку, адже природне прагнення до батьківства і материнства закладене в людському серці самим Богом. Однак християнська традиція нагадує, що покликання до любови й плідности не обмежується лише народженням дітей. Людина може відкривати інші способи дарувати життя і любов — через духовне батьківство і материнство.

В основі концепції духовного батьківства і материнства лежить розуміння
 людини як особи, яка отримала від Творця покликання до любови і дарування себе у стосунках. Чоловік і жінка — два взаємодоповнювані образи любови — покликані до плідности, яка не вичерпується народженням дітей.

У Святому Письмі знаходимо приклади людей, які переживали біль безпліддя. Свята Анна, мати Пресвятої Богородиці, та свята Єлизавета, мати Івана Хрестителя, довго жили в очікуванні дитини. Їхній життєвий досвід показує, що навіть через страждання люди відкривають інші способи служіння та самореалізації через любов до ближніх.

Християнське розуміння духовного материнства розкривається через вміння приймати, підтримувати, супроводжувати й вести інших людей до Бога та самореалізації. Жінка через свою чуйність, співчуття, жертовність і турботу може бути духовною матір’ю і наставницею для багатьох людей. Чоловіки своїм відповідальним проактивним ставленням до життя можуть допомогти молодим людям як ментори.

Прикладом такого духовного материнства є Пресвята Діва Марія. Вона не лише народила Христа, але стала матір’ю всіх вірян. Її любов, вірність і здатність супроводжувати інших стали взірцем для християн у різні часи. Так само важливим є образ Марії Магдалини — вірної учениці Христа та першої свідчиці Його Воскресіння. Саме їй Господь доручає сповістити апостолам про перемогу життя над смертю. Її приклад наставництва — це вміння приносити іншим людям надію, світло і радість від зустрічі з воскреслим Христом.

Духовне батьківство і материнство проявляється по-різному: здатність підтримати людину у складні моменти, вміння вислухати, віднайдення сенсу життя, молитву, дружбу. Таке служіння здійснюється у сім’ї, школі, парафії, лікарні чи будь-якому іншому середовищі, де хтось може потребувати підтримки і любови.

Папа Франциск у Апостольському повчанні «Радість любови» (Amoris Laetitia) наголошує, що навіть за відсутности дітей шлюб не втрачає своєї цінности та гідности. Материнство і батьківство можуть виражатися у різний спосіб — через усиновлення, прийомну сім’ю, служіння іншим людям, добрі справи та відкритість до потреб ближніх. Усиновлення є особливим знаком любови, адже дарує дитині родину і прийняття. Проте навіть тоді, коли подружжя не має можливости усиновити дитину, воно все одно може жити плідним життям через любов і служіння.

Папа Франциск у вже згаданому повчанні пропонує широкий спектр можливостей реалізації покликання до материнства і батьківства за відсутности власних дітей.

Найбільш очевидний спосіб полягає у створенні прийомної сім'ї. Папа Франциск нагадує, що в процедурах усиновлення «на першому місці повинно бути добро дитини» (Радість любови, 180). Водночас він визнає, що для деяких пар цей шлях може бути недосяжним через фінансові, правові чи особисті обставини.

Це може бути педагогічне і наставницьке служіння чоловіка і жінки у ролі вчителя, тренера, наставника, психолога, куратора молоді. Це також супровід з метою віднайдення власного життєвого покликання, коли молоді люди відкривають нове бачення себе завдяки свідченню їхніх зрілих наставників.

Волонтерство і соціальна допомога — це ще один спосіб реалізувати себе через допомогу людям без домівки, турботу про самотніх літніх людей, підтримку матерів у кризовій ситуації, проявляючи батьківську і материнську турботу, яка «одомашнює» світ, за висловом папи Франциска (Радість любови, 183).

Подружні пари можуть реалізувати себе через плідну мистецьку творчість, коли через твори мистецтва, музику, письмо, ремесла довкілля набуває нових барв і краси, які віддзеркалюють повноту буття світу.

Подружні пари, яких доля випробовує безпліддям, можуть ділитись з іншими парами власним досвідом віднайдення нових життєвих сенсів, служіння ближнім та довіри до Бога. Вони також реалізують духовну плідність християнського життя з Богом, яка стає очевидною через набуття плодів Святого Духа, про які пише апостол Павло у посланні до Галатів, а саме: любови, радости, миру, терпеливости, доброти, милосердя, лагідности, віри та самовладання.

Для багатьох подружніх пар важливими стають практики, які допомагають пережити цей непростий період життя: молитва, духовний супровід, ведення щоденника, творчість, відпочинок, підтримка близьких людей та участь у житті спільноти. Корисною може бути допомога християнського консультанта чи психолога, які супроводжують пару на шляху прийняття і переосмислення власної життєвої ситуації з метою подальшої самореалізації.

Можемо з великою певністю ствердити, що фізичне безпліддя не означає безперспективности й безплідности людського сімейного та індивідуального життя. Християнська віра відкриває людині ширшу перспективу для самореалізації через можливість стати джерелом любови, підтримки та духовного життя для інших.

Людина стає по-справжньому плідною лиш тоді, коли вміє любити, служити та дарувати себе іншим.

Саме така любов подружніх пар здатна зцілювати рани, приносити надію і відкривати нові виміри життя для тих, хто потребує підтримки наставника, — духовних батька чи матері.

Світлина Toa Heftiba з Unsplash

 Автор: Ігор Леньо

 Джерело: Інститут родини і подружнього життя УКУ