Хто гидує тістом, той не побачить Закваски

Читаючи уривок Євангелія (Мт 13:24-43), звернув увагу на наступну річ: щоби говорити про Небо, Царство Боже, тобто про щось найвище, Ісус бере найзвичайніше, те що бачив під рукою. Зерно і кукіль, гірчичне зернятко, закваску, три мірки муки, жіночі руки в тісті. Жодного спеціального словника, жодної «сакральної» термінології, жодного богослівʼя. Царство Небесне можна зрозуміти через мову поля і словник кухні.

Хоча міг би використовувати інший метод, але Христос дивиться довкола і бачить: усе, що під рукою, здатне розповісти про Отця. Чоловік, який сіє на своїм полі (пор. Мт 13:24), жінка, яка вимішує тісто (пор. Мт 13:33): буденність стає матрицею для розуміння неба. 

Існує, однак, протилежна спокуса, і вона стара як світ, бо бере свій початок ще від гностиків: збудувати віру як утечу від цього світу, вибудувати «трансцендентну реальність» мовою, якої ніхто не розуміє, ніби що далі слово від реального життя, то воно святіше. Хто забуває про поле, той не зрозуміє Сіяча. Хто гидує тістом, той не побачить Закваски.

Святий Ігнатій завжди намагався та вчив інших шукати і знаходити Бога в усьому. Не втікати з поля, де пшениця росте впереміш з будяками, а терпеливо жити в ньому до жнив. Якщо закваска захована в тісті, то шукати її треба саме там: у тісті наших днів, розмов, утоми, у щоденному тобто насущному хлібі

P.S. Три міри муки (пор. Мт 13:33) це ті самі «три міри», які Сара поспіхом замісила для трьох таємничих гостей у Мамре (пор. Бут 18:6). А це близько сорока кілограмів борошна. Хліб для цілого села! Там, де жінка місить тісто, Бог уже колись гостював, і гостюватиму знову і знову… 

Vyacheslav Okun SJ