Різдвяний флешмоб єдності поколінь, який ініціював Папа Франциск і підтримала Паріарша комісія у правах молоді УГКЦ ― #aGiftOfWisdom, #різдвяна_мудрість подарував нам ще один спогад про Різдво.
Оля Пуйо із Тернополя написала на своїй сторінці:
“Різдвяні приготування… Одні з найтепліший спогадів дитинства. Дідусь заносив у хату велетенську ялинку, її пахощі розходилися по всій оселі, закріплював красуню, щоб колядуючи, діти не кинули на себе, і показував куди підливати водичку. Так дерево “жило” до Стрітеня. Тоді мені малій здавалося, що я в казці, яка з року в рік повторюватиметься і так безконечно.
Бабуся готувала ялинові прикраси, вони були надзвичайно красиві, деякі передалися ще від прадідуся. Досі моє різдвяне дерево має їх як почесних гостей – старі скляні іграшки. Малою я не завжди могла вберегти їх від падіння і вони билися. Та бабуся ніколи не сварила. Вона казала, що так і має бути, щоб відчути настрій свята.
Коли приступали до оформлення верхівки дерева, то бабця ставала ще веселішою: “Олю, тут ангели чудяться!” Я раділа, хоч і не зовсім розуміла як то чудитися можна.
Бабуся розповідала, що два з них найважливіші на нашій ялинці, бо вона береже їх з дитинства. Це були красиві паперові голівки янголів, наче намальовані пензликом. А одяг для них ми робили з паперу технікою гофре майже щороку новий, адже попередній “зношувався”.
Бабця Леокадія втратила маму у віці 4 років, тому я дивувалася, як вона вміє все руками творити: і плаття для ангелів, і іграшки з яблук, горіхів, відкриток, сніжинок. Вона сміялася і розповідала, що її тітка багато навчала, а також монахині при місцевому костелі. Коли янголи пишалися в нових платтячках на ялинці, ми починали колядувати: бабуся – польською, я – українською, вони чудилися, крутилися…
І досі їх зберігаю як дуже дорогу пам’ять про мою казкову фею. Дідусь співав “Спи Ісусе, спи”, то була його улюблена коляда. Очі світилися радістю, він придумав як ми разом зробимо…”
