Альтернативна пʼятниця про «Спільне благо, персоналізм, солідарність, субсидіарність: принципи соціального вчення Католицької Церкви»

У час швидких суспільних змін, глобальних криз і моральної розгубленості Церква щораз голосніше звертається до фундаментальних принципів соціального вчення, які допомагають людині не загубитися серед викликів сучасності. Саме цій темі була присвячена чергова зустріч «Альтернативної п’ятниці», що відбулася в Молодіжному християнському просторі м. Тернополя. Лекцію на тему «Спільне благо, персоналізм, солідарність, субсидіарність: принципи соціального вчення Католицької Церкви» виголосив докторант соціальної доктрини Католицької Церкви та священник Архикатедрального Собору Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці отець Іван Винник.

Принципи соціального вчення: не теорія, а орієнтир для життя

Соціальне вчення Церкви — це не абстрактна філософія і не набір ідей для вузького кола спеціалістів. Йдеться про принципи, які дають людині орієнтири для особистого, суспільного й громадянського життя. Вони мають універсальний і фундаментальний характер, а тому повинні розглядатися в єдності та взаємозв’язку. Виривання одного принципу з цілості призводить до спотворення його змісту та небезпечних перекосів у практичному застосуванні.

Ці принципи народилися як відповідь Церкви на виклики модернізації, індустріалізації, соціальної нерівності та кризи людської гідності. Їхнє завдання — не лише пояснити світ, а допомогти його змінювати, зберігаючи людяність.

Персоналістичний принцип: людина — не засіб, а ціль

У центрі соціального вчення Церкви стоїть людина. Персоналістичний принцип наголошує, що кожна особа має невід’ємну гідність, незалежно від її соціального статусу, віку, стану здоров’я чи корисності для суспільства. Людина є образом Божим (imago Dei), а отже — ніколи не може бути зведена до інструмента чи ресурсу.

Важливим є розрізнення між «персоною» як зовнішньою роллю та «іпостассю» як глибинною сутністю людини. Християнське бачення особи виходить за межі масок і соціальних функцій, звертаючи увагу на справжнє «я» людини, її свободу, відповідальність і здатність до любові.

Церква наголошує: людина є початком, суб’єктом і метою всіх суспільних інституцій. Вона має гідність, але не має ціни.

Спільне благо: благо кожного і всіх

Принцип спільного блага означає сукупність умов суспільного життя, які дозволяють як соціальним групам, так і окремим особам повноцінно розвиватися. Йдеться не лише про матеріальні ресурси, але й про духовні, культурні та моральні умови життя.

Спільне благо — це не благо «більшості» коштом меншості і не абстрактна користь держави. Воно охоплює благо кожної конкретної людини. Саме тому суспільний лад повинен служити особам, а не навпаки. Турбота про спільне благо вимагає здатності виходити за межі власних інтересів і мислити відповідально щодо інших.

Солідарність: відповідальність один за одного

Принцип солідарності виростає з усвідомлення того, що всі ми «в одному човні». Це не емоційне співчуття і не поверховий жаль, а тверда і стійка рішучість діяти задля спільного добра. Солідарність означає відповідальність кожної особи за всіх і кожного.

Особливе місце у цьому принципі займає увага до слабких, убогих і маргіналізованих. «Опція для бідних» є серцевиною християнської етики та способом пізнання Бога. Водночас солідарність не робить слабших пасивними — кожен має свої права й обов’язки.

Субсидіарність: допомога без придушення

Принцип субсидіарності захищає свободу та ініціативу людини й малих спільнот. Його суть полягає в тому, що вища структура (наприклад, держава) не повинна втручатися там, де нижча (родина, громада, організація) здатна впоратися самостійно. Водночас, якщо нижча ланка перевантажена, вища зобов’язана надати підтримку.

Субсидіарність — це «допомога для самодопомоги». Вона спрямована на активізацію закладених у людині потенціалів, а не на створення залежності. Саме поєднання субсидіарності та солідарності формує справедливе й життєздатне суспільство.

Соціальне вчення Церкви — відповідь на виклики сьогодення

Принципи персоналізму, спільного блага, солідарності та субсидіарності не втратили своєї актуальності. Навпаки — у світі війни, соціальної нерівності, міграції та технологічних трансформацій вони стають ще більш необхідними. Церква покликана не лише зберігати традицію, а й розпізнавати «знаки часу», оновлюючись у дусі Євангелія та відповідаючи на потреби людини сьогодні.

«Альтернативна п’ятниця» вкотре показала, що соціальне вчення Церкви — це не минуле, а жива традиція, яка формує відповідальних християн і чесних громадян. Тож наступні зустрічі ще більше розкриють теми Dokat і як ці знання застосовувати у своєму повсякденному житті. 

Юлія Сиротюк