«Без свободи неможливо любити». Світоглядна ініціатива ProЛІС розпочалася лекцією отця Ростислава Пендюка
Першою мотиваційною лекцією молодіжного табору ProЛІС стала зустріч із головою Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді 2008-2024 років отцем Ростиславом Пендюком. Разом із молоддю священник розмірковував над темою свободи та відповідальності у світлі вчення святого Папи Івана Павла ІІ, який під час свого візиту до України у 2001 році залишив молоді послання, актуальне й сьогодні. Лекція стала запрошенням до глибокої розмови про те, що означає бути по-справжньому вільною людиною, як навчитися робити відповідальний вибір і чому свобода нерозривно пов'язана з любов'ю, служінням та відповідальністю за себе, ближнього і майбутнє своєї країни.
— Ми назвали це світоглядною ініціативою, бо це не навчання, не реколекції і не просто воркшопи чи розвиток компетентностей. Це про розширення світобачення, про те, щоб побачити трохи ширше, далі й глибше, навчитися аналізувати. І передусім це відбувається через зустріч із людьми, які мають що сказати, які живуть цінностями і, якщо можна так сказати, проповідують своїм життям, — наголосив заступник голови Патріаршої комісії у справах молоді УГКЦ отець Роман Демуш, представляючи лектора.
Вибір саме цієї теми був невипадковим. Двадцять п'ять років тому святого Папу Івана Павла ІІ приймала Україна, а однією з найважливіших подій його візиту стала зустріч із молоддю. Отець Ростислав Пендюк був серед тих, хто долучався до організації цього історичного візиту. Крім того, його навчання в Люблінському католицькому університеті дало можливість глибше пізнати духовну спадщину та філософію понтифіка.
Розпочинаючи розмову, отець Ростислав звернувся до найважливішої євангельської заповіді — любові до Бога і ближнього — та запропонував молоді подивитися на неї крізь призму свободи.
— Чи ви думали коли-небудь про те, що любити без свободи неможливо?
Спікер пояснив, що любов неможливо нав'язати чи примусити. Можна змусити людину виконати певну дію, але не можна змусити любити.
— Ми можемо змусити когось допомогти іншій людині. Можемо змусити когось обійняти чи навіть поцілувати. Але це ніколи не буде любов'ю. Бо любов завжди народжується як вибір. Любов завжди починається з внутрішнього рішення людини. Я обираю тебе любити. Я можу цього не робити. Але тут і зараз я обираю бажати тобі добра. Я обираю тебе підтримати. Я обираю бути поруч, коли тобі важко. Саме в цьому і народжується справжня любов, — наголосив отець Ростислав.
Саме тому, підкреслив спікер, свобода не є можливістю робити все, що заманеться. Вона є здатністю свідомо обирати добро, брати відповідальність за власні рішення та будувати стосунки, засновані на любові, а не на примусі. Таке розуміння свободи є одним із ключових послань святого Папи Івана Павла ІІ до молодого покоління.
Розвиваючи тему свободи, отець Ростислав наголосив, що вона нерозривно пов'язана з любов'ю. Адже любов — це не лише підтримка людини у складні моменти, а й уміння щиро розділяти її радість.
— Любов — це не тільки підтримати людину, коли їй важко. Це ще й уміти щиро радіти разом із нею, коли їй добре. Не згорати від заздрості, що їй вдалося, а щиро святкувати разом із нею. Бо це теж любов. Саме тому сьогодні ми говоримо про основу, без якої бути людиною дуже складно. Я навіть скажу більше — неможливо. Тому що свобода є одним із тих дарів, які роблять нас подібними до Бога.
Отець Ростислав пояснив, що свобода є невіддільною частиною людської природи ще від моменту створення світу.
— Коли Бог творить людину, Він каже: «Створімо людину на наш образ і на нашу подобу». Що є образом Бога в нас? Серед іншого — саме свобода. Можливість обирати. Це те, що відрізняє людину від усього іншого створеного світу.
Щоб краще пояснити цю думку, отець Ростислав звернувся до прикладу тварин.
— Вовк, коли голодний, не може подивитися на косулю і подумати: «Ні, я її пожалію». У нього немає такого вибору. Він живе інстинктом. Так само лелеки щороку прилітають в Україну не тому, що вони великі патріоти чи люблять нашу державу. Вони прилітають, бо так закладено природою. Вони не обирають. Людина ж має здатність вибирати навіть тоді, коли це дуже важко.
Найяскравішим прикладом справжньої свободи священник назвав українського військового, який перед смертю промовив слова «Слава Україні!».
— Багато хто сказав би, що в нього вже не було вибору. Але саме в цьому й полягає сила свободи. Він міг стати на коліна, міг просити про пощаду, міг зректися себе. Але він обрав залишитися вільною людиною. І саме тому цей момент став символом свободи для мільйонів українців.
За словами отця Ростислава, люди дуже часто виправдовують свої неправильні рішення фразою «у мене не було вибору», хоча це не відповідає дійсності.
— Я дуже часто чую від людей: «У мене не було вибору». І щоразу мені від цього сумно, тому що це неправда. Якщо той воїн мав вибір, то й у мене він є завжди. Я можу вкрасти або не вкрасти, збрехати або не збрехати, зрадити або не зрадити. Щоразу, коли в голові з'являється думка: «Я мушу так зробити, бо іншого виходу немає», — згадайте цього чоловіка і ще раз чесно запитайте себе: «У мене справді немає вибору? Чи це лише спроба виправдати те, що я хочу зробити?».
Підсумовуючи, отець Ростислав наголосив, що свобода починається з усвідомлення власної відповідальності за кожен вибір.
— Найважливіше, що я хотів би, щоб ви сьогодні забрали із собою, — це думка про те, що свобода у вас є завжди. Ви нею користуєтеся щодня. Питання лише в тому, чи робите це свідомо. Бо людина, яка робить усвідомлений вибір, починає по-справжньому бути людиною.
Завершуючи роздуми, отець Ростислав пригадав постать Блаженнішого Любомира Гузара, якого назвав одним із найбільших моральних авторитетів сучасної України.
— Коли Блаженнішого Любомира Гузара, якому було майже вісімдесят років, запитали, про що він мріє, він відповів дуже просто: «Я мрію бути людиною». Не про здоров'я, не про довге життя, не про щастя. «Я мрію бути людиною». Щоб зрозуміти глибину цих слів, мабуть, потрібно прожити довге життя. Але саме це, на мою думку, і є найважливішою мрією кожного з нас.
Переходячи до вчення святого Івана Павла ІІ, отець Ростислав Пендюк наголосив, що свобода не є самоціллю. Вона дана людині для того, щоб свідомо обирати добро і ставати тією особистістю, якою її задумав Бог.
— Мені здається, що одне з найважливіших завдань людини — усвідомити, що Бог подарував їй неймовірний інструмент — свободу. Можливість обирати. Завжди, всюди, за будь-яких обставин я можу обирати. Саме це робить мене людиною. І, мабуть, недаремно Блаженніший Любомир Гузар наприкінці свого життя сказав дуже просту, але надзвичайно глибоку фразу: «Я мрію бути людиною». Не успішною людиною, не здоровою людиною, а просто — людиною.
Під час зустрічі учасники разом аналізували уривок із промови святого Папи Івана Павла ІІ до української молоді, виголошеної під час історичного візиту до України у 2001 році. Тоді на зустріч із понтифіком, за різними оцінками, зібралося від 600 тисяч до мільйона молодих людей.
Особливу увагу отець Ростислав звернув на слова Папи про вибір життєвого шляху.
— Обіймаючи вас як батько, кажу вам: вибирайте високу дорогу. Ту дорогу, яку Господь вказує через свої заповіді. Це слова правди і життя. Дорога, яка часто здається широкою і зручною, потім виявляється облудною. Не переходьте від неволі комуністичного режиму до неволі споживацтва — іншої форми матеріалізму. Без Бога ви не зможете зробити нічого доброго. З Його допомогою ви зможете сміливо виходити назустріч усім викликам сьогодення. Майбутнє України великою мірою залежить від вас і від тієї відповідальності, яку ви готові взяти на себе.
Обговорюючи ці слова, священник запропонував молоді по-новому подивитися на Божі заповіді. Він поставив запитання, яке часто виникає у сучасної людини: якщо Бог дав людині свободу, то навіщо тоді заповіді?
— Я вільний. Бог створив мене вільним. Але потім дав заповіді. Здається, що тут є суперечність. То я вільний чи все-таки мушу виконувати правила? Дуже часто молоді люди кажуть: «Я не хочу ходити до церкви, бо там мені розповідають, що я маю робити. Це обмежує мою свободу». Але чи справді заповіді — це про обмеження? Чи, можливо, про щось значно більше?
Відповідаючи на це запитання, отець Ростислав навів простий приклад із життя.
— Коли мама каже маленькій дитині: «Не підходь до краю прірви», це обмеження свободи? Теоретично — так. Адже дитина могла б сказати: «Я хочу підійти». Та чому мама це говорить? Через любов. Не для того, щоб забрати свободу, а щоб уберегти від біди. Саме так само діють Божі заповіді. Вони не про контроль. Вони про любов. Бог не обмежує людину. Він показує дорогу, яка веде до життя.
За словами спікера, у цьому й полягає головний сенс Божих заповідей — не позбавити людину свободи, а допомогти їй не втратити себе.
— Бог створив людину для щастя. Він дав їй усе необхідне, навіть самого Себе. Але людина захотіла перевірити, чи без Бога не буде краще. Здавалося, що там більше свободи, більше можливостей. Насправді ж виявилося — значно менше. І якщо подивитися на всю історію людства, то це історія Бога, який постійно намагається повернути людину до її справжнього щастя. Бо ми постійно думаємо, що десь буде краще, постійно помиляємося, знову встаємо і знову шукаємо дорогу назад.
На думку отця Ростислава, саме тому слова святого Івана Павла ІІ, сказані українській молоді чверть століття тому, залишаються напрочуд актуальними сьогодні. Вони нагадують, що справжня свобода нерозривно пов'язана з відповідальністю, а майбутнє країни починається з особистого вибору кожної людини. Перед завершенням розмови спікер запропонував учасникам подивитися на свободу не як на абстрактне поняття, а як на щоденний вибір, який формується у найзвичайніших речах — у ставленні до соціальних мереж, грошей, брендів, статусу чи інформації.
— Свобода — це не можливість робити все, що я хочу. Свобода, , як казав Блаженнішого Любомира Гузара. — це можливість робити добро», вав він слова За його словами, справжня свобода проявляється тоді, коли людина свідомо обирає добро, навіть якщо ніхто цього від неї не очікує. Саме тому, наголосив спікер, найбільше щастя людина знаходить не в тому, що отримує, а в тому, що здатна віддати іншим. Найкращий спосіб бути щасливою людиною — робити щасливими інших, — підкреслив отець Ростислав.
Окрему увагу учасники приділили соціальним мережам. Під час дискусії молодь говорила як про їхні можливості — навчання, творчість, поширення християнських цінностей, — так і про небезпеки — залежність, порівняння себе з іншими, втрату концентрації та живого спілкування. Підсумовуючи розмову, спікер зауважив, що головне питання полягає не в тому, чи є соцмережі добром чи злом, а в тому, чи людина залишається вільною щодо них.
— Соціальні мережі можуть бути джерелом свободи, а можуть стати джерелом несвободи» — наголосив священник, закликавши кожного чесно відповісти собі, чи здатен бодай пів години побути без телефона.
Так само учасники аналізували роль грошей. Висновок був одноголосним — самі по собі гроші не роблять людину ні вільною, ні невільною. Вирішальним є ставлення до них.
— Проблема не в грошах, а в культурі ставлення до грошей. Прикладом мудрого використання матеріальних ресурсів є життя і діяльність Митрополита Андрея Шептицького, який використовував свої статки для розвитку освіти, культури та підтримки людей. Та, якщо людина оцінює все через призму грошей — це вже не свобода.
Завершуючи зустріч, священник закликав молодь пам'ятати, що свобода починається не з великих рішень, а з маленьких щоденних виборів.
— Щодня ми маємо свободу обирати. Головне — робити це свідомо. Саме така свобода, переконаний він, допомагає не лише змінювати власне життя, а й робити кращими людей і світ навколо. І кожен із нас на своєму місці може зробити щось, щоби Україна стала кращою. Починаючи від найменших справ. Усе, що нам потрібно, — це перестати нарікати, витерти сльози та запитати себе, що я можу зробити для своєї парафії, свого міста чи своєї країни? Бог уже дав нам для цього все необхідне — таланти, знайомства, родичів та час. Головне — перестати бути просто глядачами у житті, повз яких проходить усе найцікавіше.
Підготувала Наталія Павлишин
ПІДТРИМАЙТЕ ДИВЕН СВІТ
проєкту
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
