Липневі зустрічі: Тарас Дзюбанський про «Український слід у Римі» — духовна мандрівка до серця Церкви

У межах підготовки до Ювілею Молоді в Римі 4 липня відбулася перша особлива онлайн-зустріч із відомим теологом і культурним діячем Тарасом Дзюбанським. Захід став частиною «Липневих зустрічей» — серії духовно-пізнавальних подій, що готують українську молодь до великого паломництва в серце Католицької Церкви.

Тарас Дзюбанський, теолог, дослідник міжрелігійного діалогу і засновник Центру «Лібертас», провів натхненну зустріч із українською молоддю у форматі онлайн-конференції. Учасники з усієї України та діаспори зібралися, щоб послухати лекцію «Український слід у Римі» — маршрут, що відкриває українську духовну присутність у серці Католицької Церкви. У центрі розмови були історичні факти та заглиблення в паломництво як духовну терапію в час війни.

Спікер презентував спеціальний маршрут українського паломника за мотивами своєї авторської книги «Рим і Ватикан. Незабутня мандрівка впродовж 2770 років», що вже отримала міжнародні нагороди. Але його виступ був набагато ширший за путівникову лекцію — він звернув увагу на сенс подорожі як духовного досвіду.

— Ця мандрівка — не лише туризм. Так, ви скуштуєте пасту, піцу, римську каву, побачите Колізей і Пантеон. Та найголовніше — духовно збагатитеся. Паломник — це не турист. Паломник — це той, хто шукає глибшого змісту, — зазначив спікер.

— Ми всі знаємо приказку: «Всі дороги ведуть до Риму». Це не просто слова — це історичний факт. Саме дороги зробили Рим центром імперії, а згодом — і центром християнства. Апостол Петро прийшов сюди, бо Рим був мегаполісом із мільйоном мешканців. Саме тут він загинув, саме тут його поховали. Тому Ватикан — це не випадковість, а глибока історична спадкоємність.

Особливе місце Тарас Дзюбанський відвів українським святиням у Римі. Це не лише храм Святої Софії, а й знаки присутності нашої культури в самому серці Ватикану.

— У Базиліці святого Петра є мозаїки святого Володимира і святої Ольги — з тризубом. Це безпрецедентно. Жодна інша нація не має геральдики у Ватикані. Це відбулося до Незалежності, завдяки владиці Василю Лостену. Це наш слід — реальний, символічний, і пророчий.

Пан Тарас згадав також Патріарха Йосипа Сліпого, який після заслання збудував у Римі український собор Святої Софії — як духовну столицю для греко-католиків у час, коли в Україні це було неможливо.

— Це не просто храм. Це храм, зведений з болю і надії. Місце молитви, місце сліз і місце сили. Коли ви будете там — згадайте Патріарха. Його постать є символом незламності української Церкви.

Найглибшою частиною виступу стало розкриття паломництва як терапевтичного процесу, як дороги до зцілення.

— Паломник — це людина в пошуку. Але сьогодні, в час війни, ми всі — зранені. Тому паломництво стає не лише духовною дорогою, а й дорогою до внутрішнього зцілення. Це «священна пауза», вихід із рутини, яка дає простір для молитви, тиші, переосмислення. Це не втеча — це шлях, — наголосив Тарас Дзюбанський.

І додав:

— У тілі теж є сенс: спека, втома, довга дорога — все це частина досвіду. Але найголовніше — це спільнота. Ми йдемо разом. І навіть якщо буде важко — ми підтримаємо одне одного.

Особливою метафорою стала площа перед собором святого Петра, спроєктована Лоренцо Берніні.

— Ці колонади — як руки матері, яка обіймає кожного, хто приходить. Пам’ятайте це зображення: вас чекають. Вас хочуть прийняти. Це місце прийняття безумовної любові.

Пан Тарас наголосив на силі релігійного жесту.

— Дотик до святині, молитва, сповідь — це не просто дії. Це ритуали, які працюють на глибокому рівні душі. Сповідь — це не просто очищення. Це психоемоційний перезапуск. Це шанс повернутися до себе справжнього.

Він закликав кожного паломника не просто «їхати в Рим», а йти до себе, відкритися до Божої присутності.

— Навіть мовчання у святому місці може змінити людину. Ми не знаємо, коли це станеться — на порозі храму, у черзі до сповіді, чи у тиші парку. Та, якщо серце відкрите — зустріч неминуча.

На завершення, Тарас Дзюбанський поділився своїми улюбленими місцями у Римі:

— Перше — купол Базиліки святого Петра. Вище тільки небо. Друге — Джаніколо. Це район, де я жив, із чудовим краєвидом. Третє — Вілла Памфілі. Парк, де можна сховатися від спеки, почути спів птахів і відчути, що Рим — це не лише камінь, а й зелень, життя, простір.

Рекомендував також до перегляду фільм La Grande Bellezza — «Велика краса»:

— Цей фільм — не паломницький. Та з точки зору краси Риму — це шедевр. У ньому — багато сцен, які покажуть вам інший Рим: філософський, художній, внутрішній.

А ще — свою книгу, де є не лише маршрути і місця, а й історії, символи, богословський контекст.

Цей виступ був набагато більше, ніж презентація маршруту. Це був молитовний заклик до глибини, до свідомого паломництва, до внутрішньої подорожі в часі історичного болю і надії.

— Друзі, будьте паломниками надії. Йдіть не лише до Риму — йдіть до себе. І нехай цей шлях буде не лише з картою, а з серцем. Бо наш слід у Римі — це не минуле. Це майбутнє. І ми його творимо.

Підготувала Наталія Павлишин