Український голос на Ювілї Молоді в Римі: Юлія Сливка про віру, мову й надію

Юлія Сливка — письменниця, філологиня, редакторка й засновниця незалежного видавництва, що поєднує високу якість із етичним підходом до літератури. Її есеїстика, народжена з внутрішнього слухання й досвіду молитви, виросла з Instagram у дві глибокі книги, які торкають серця читачів.

Юлія говорить про мову як про святиню, про Слово — як про силу, здатну вивести з темряви, а про письменництво — як про форму духовного служіння. У своїх текстах Юлія досліджує віру, материнство, біль і світло, не втрачаючи тиші, з якої все починається.

Ця діячка візьме участь у Ювілеї молоді «Паломники надії» в Римі, представляючи український голос, який звучить твердо, глибоко й впевнено.

Яке слово української мови візьмете зі собою в паломництво до Риму? 

— Служіння. 

Чи є в українській мові слова, які, як святині, потребують збереження і відновлення?

 — Є цілі списки так званих репресованих питомо українських слів, що перебували під забороною вжитку радянської влади з ідеологічних міркувань. Їх цензурували партійні редактори, вилучаючи з літературних творів, і дискредитували у публічному полі. Це був тривалий і системний лінгвоцид щонайменше з 1929 року не лише щодо слів, а навіть щодо певних фонем (звуків) з однією метою — стерти українську, максимально наблизити її до російської, бо це дорівнює стерти націю. Більшість із цих розстріляних разом із плеядою мовознавців слів ми уже втратили, втративши одночасно багатство мови, — цих слів вистачило б на словницю. Слово словниця — одне з таких, а ще підсоння замість клімат, визиск замість експлуатація, доземно замість вертикально і сотні тисяч схожих слів, не перелічити.

Чи була у Вашому житті мить, коли слово Вас врятувало або вивело з духовної темряви?

 — З темряви завжди виводить тільки Слово, чи то Боже як от Книга Псалмів для мене, чи людське. Більше ніщо, окрім Слова, не здатне цього зробити, хіба що ще антидепресанти. З чорної чорноти одного разу мене вивела гештальт-терапія, власне це теж про вагу слова, коли це інструмент психотерапевтки. Яким бачите голос України серед голосів паломників у Римі? — Чи не найгучнішим. Тим, до якого будуть прислухатись люди з инших країн, можливо, а хтось буде і справді взоруватись на нього як на мову нації, що не припинила бути собою навіть в утопічних умовах. Нам треба не втомлюватись пояснювати, що Україна у війні засвідчує Божу присутність у протистоянні з дияволом. Бог за нас, Він служить в українській армії поруч із кожним нашим воїном і подає йому патрони убивати зло, Він з росією по різні сторони барикад. Господь і росія — це два полюси, як добро і зло. Це треба дуже вперто просувати.

Чи відчуваєте, що письменництво — це форма молитви? 

— Як найглибше звернення до самого себе, до світу, до Бога — так. Воно зцілює, як молитва. Воно терапевтичне, як молитва. І Слово завжди структурує хаос: як усередині тебе, так і тим людям, для яких ти пишеш. У Ваших текстах багато внутрішнього слухання. Звідки воно виникає і як цього навчилися? — Бо передумова будь-якого тексту для мене — це тиша, це мати достатньо часу рефлексувати і бути зі собою, бути у спокої, без жодного поспіху. Я знаю, що текст у мені здатен зародитися тільки за цих умов, глибокий текст ніколи не виникне у метушні, тому я не писала (не могла писати) у період, наприклад, коли народились діти, — у мене не було часу на саморефлексії. Може, тому це внутрішнє слухання потім відчитується.

Що б Ви хотіли залишити в Римі як символ внутрішнього шляху? 

— Метафізичне — свої знання, дійти до яких було певним внутрішнім шляхом упродовж усього життя. Я продовжую вчитись, але хочу бути корисною діленням тим, що уже знаю, і якщо воно проросте у когось — побувала немарно. А що привезти звідти в Україну як духовну суть? — Твердість віри, бо війна породила багато зневіри. Скільки б не відповідав, що Бог не золота рибка, люди все одно продовжують питати, де Він у часі злочинів росії, чому Він це не припиняє і чи є Він взагалі? Тобто винна уже не росія — винен Господь? А насправді Господь добре знає, як видавати Пилатові на смерть свого єдиного Сина. Україну після її страстей і Хресної Дороги також чекає Воскресіння, це неуникний сценарій.

Підготувала Наталія Павлишин