Коли востаннє ми залишались в абсолютній самотності. Жодних розмов, ніякого зв’язку, жодного інтернету? А мільйони літніх людей живуть саме так. Непомітно для світу. Непотрібні для світу. А ми б хотіли для себе такого майбутнього?
Джой, молодий англієць, впродовж тижня не виходив з дому, не відповідав на телефонні дзвінки, не чатував у соцмережах, його ніхто не провідував. Хлопець, чуючи розмови сусідів, починав їм заздрити. Не міг спати, бо його день, замість того, щоб мати початок, середину та завершення, перетворився на суцільне ніщо. Його нічого не тішило, бо єдине, чого очікував – це часу, коли цей експеримент завершиться.
“Завершити самотність” – проект, який діє в Англії з метою звернути увагу на проблему самотності літніх людей, які не виходять з дому, не мають можливості жодних зовнішніх контактів і тому стають невидимі для суспільства.
Після тижневого досвіду самотнього життя, перше, що зробив хлопець, – це відвідав свого старенького сусіда. Зізнаючись, що живучи у світі з безліччю зайнятостей, він навіть не підозрював про існування паралельної реальності самотніх людей. Людей, які не мають з ким випити чаю, поділитись маленькими радощами чи смутками. У відповідь, літній чоловік сказав, що насправді потрібно небагато – усмішки, доброї розмови, телефонного дзвінка. Так небагато, що може змінити так багато.
У Польщі при спільності “Малі брати убогих” існує проект під назвою “Твоя присутність допомагає мені жити”: 320 літніх людей завдяки йому віднаходять сенс свого життя у спілкуванні і відчутті сприйняття та вагомості для інших. До кожного з цих людей прикріплено волонтера, який пройшов перед тим навчання. Так створюється особлива атмосфера спілкування між поколіннями, зав’язується таке спілкування, яке в іншому випадку, мабуть, не могло би відбутись. Щотижневі розмови, зустрічі, акції стають чудовим стимулом для людей похилого віку, щоб радіти життю, а закриватись самим в собі.
Особи вісімдесяти -дев’яноста років уже втратили майже всіх своїх друзів. Родичі з різних причин не мають змоги регулярно з ними контактувати. Їх очі вже не можуть читати газет, їх ноги втратили пильність, щоб швидко заскочити до модерного трамваю, руки не встигають за миготливими екранами. І найчастіше їх відповідь на це – страх та замкненість.
Коли відкриваєш для себе цю кардинально іншу реальність, починаєш цінувати всі ті дрібниці, якими наповнене наше життя: можливість піти випити з друзями кави, запостити фото і новини у Фейсбук.
Може саме сьогодні кожен з нас може спробувати щось змінити?
Підготувала Тетяна Трачук
За матеріалами: pl.aleteia
