Папа Франциск говорить про те, а якою же ж є кінцева мета нашої мандрівки і про що нам варто пам’ятати.
Мешканці та влада Єрисалима не визнали Ісуса й засудили Його на хресну смерть, але Він воскрес. Апостол наголошує: «І ми звіщаємо вам ту обітницю, що була зроблена батькам нашим. Бог її здійснив нам, їхнім дітям, воскресивши Ісуса» (Діян 13, 33).
З цією обіцянкою в серці Божий люд прямував уперед, певний, що Бог її виконає – адже знав, що Господь завжди вірний, навіть попри часту невірність самого народу. Упевненість у Божій вірності дозволяла вибраному народові прямувати вперед.
Ми теж мандруємо, прямуємо вперед… Та іноді запитуємо себе: «А куди ж я йду?» До неба! Але що ж це за небо? Зазвичай, ми вважаємо його чимось абстрактним, далеким, місцем, «де буде добре». Дехто гадає, що там буде трошечки нудно, і так цілу вічність. Але ні: небо зовсім інше. Ми прямуємо до зустрічі з Ісусом, і небо – це саме та остаточна зустріч із нашим Господом.
Так, ми йдемо на зустріч з Ісусом, яка принесе нам вічну насолоду.
А що тим часом робить Ісус?
Він не сидить, очікуючи нашого приходу, а, як нагадує Євангеліє, трудиться задля нас, адже Сам сказав: «Іду, щоб приготувати вам місце». І ці Його труди – це заступництво за нас, молитва заступництва, бо ж Він молиться за кожного з нас.
Нам необхідно бути свідомими того, що Христос вірний, що Він заступається за нас і готує нам місце в небі, як і обіцяв. Небо буде зустріччю з Господом –і це дає нам надію, допомагає зростати довірі до Бога.
Із проповіді під час ранішньої Служби Божої, яку він очолив у «Домі Святої Марти» у Ватикані у п’ятницю, 27 квітня 2018 р.
