Українська Греко-Католицька Церква одна з перших не побоялася говорити про Голодомор. Ба більше, свого часу вона намагалася допомогти тим людям, які страждали від трагедії, а сьогодні висловлює слова вдячності тим, хто також не побоявся це робити.
На цьому у п’ятницю, 23 листопада 2018 року, наголосив Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав у своєму слові під час засідання у Верховній Раді України. Засідання було присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.
У засіданні взяли участь народні депутати України, іноземні парламентарі, представники центральних органів виконавчої влади, організацій української діаспори та громадських організацій України.
“Ми із болем та сумом згадуємо жертв великої трагедії, злочину проти людства, а також рани, яка була нанесена не тільки тілу українського народу, а й всього людства, – знаної під словом Голодомор”, – звернувся на початку свого виступу Предстоятель УГКЦ. “Ми сьогодні хочемо перед нашим Господом і Спасителем пом’янути усіх жертв, бо не ми, але Він знає ім’я кожного, яке записане на небесних скрижалях. Проте, згадуючи цю трагедію, я би хотів згадати й героїчні сторінки цих роковин, тобто усіх, які намагалися бути голосом людей, у кого голос відібрали, – тих, які рятували жертв цієї трагедії”, – промовив Глава Церкви.
А згодом додав: “Я би хотів згадати свого великого попередника митрополита Андрея Шептицького, який перший серед усіх лідерів світової думки і, мабуть, перший серед церковних лідерів, разом зі своїм галицьким єпископатом підняв голос на захист своїх вмираючих українців”.
За його словами, 24 липня 1933 року владики УГКЦ скерували до світової громадськості історичного листа “Україна в передсмертних судоргах”. У листі є такі слова: “Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України кличе до пімсти до неба. Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передусім усіх наших земляків просимо долучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу”.
Блаженніший Святослав зазначив, що саме з ініціативи митрополита Андрея Шептицького у Львові був створений комітет національного порятунку, який потім підтримали православне духовенство Польщі, а відтак цей комітет був розповсюджений по всіх країнах Європи і світу, зокрема в Канаді, в Північній Америці. Владики УГКЦ були не лише першими, які наважилися говорити правду на цілий світ, вони почали в діяльний спосіб рятувати від голоду братів і сестер за Збручем.
Глава УГКЦ розповідає, що у всіх парафіях, громадах УГКЦ почали збирати кошти, а відтак харчі. Кошти і харчі доходили до тих, хто їх потребував. Тепер невідомо скільки вдалося їх зібрати, але за тогочасними польськими злотими – це були десятки тисяч, причому українці самі не були дуже багатими у післявоєнний період. Тож завдяки праці української громади у цілому світі голос вмираючого наддніпрянця був почутий і до нас приєдналися інші представники Церков та народів.
“Я би хотів, щоб кожен, хто живе на благодатній українській землі почув голос крові, який волає сьогодні до неба. Я би хотів, щоб кожен, хто приїжджає на цю благодатну землю, і кожна чесна людина у цілому світі прислухалася до цього голосу… Ми сьогодні молимося за усіх жертв Голодомору і просимо у Господа, щоб він прийняв дітей української землі у свої обійми. Проте ми сьогодні хочемо теж і з вдячністю згадати усіх, хто рятував тих жертв. Вічна пам’ять нашим братам і сестрам, які були вбиті штучним голодом в Україні, але вічна слава і дяка усім тим, хто врятував хоча би одну українську душу. Як каже древня мудрість: “Хто врятував хоча б одну людину, то урятував цілий світ”, – запевнив Блаженніший Святослав.
