Сьогодні, 27 червня, УГКЦ згадує українських новомучеників Миколая Чарнецького та Омеляна Ковча.
27 червня 2001 року під час історичного візиту Папи Римського Івана Павла II до Львова, було зараховано до лику блаженних українських новомучеників – Миколая Чарнецького та Омеляна Ковча. З тих пір щороку віряни відзначають День священномученика єпископа Миколая Чарнецького, 24 співмучеників та священномученика Омеляна Ковча 27 червня (за юліанським календарем).
Проте ким були Омелян Ковч та Миколай Чарнецький? Що довелося пережити та з якими викликами зіткнутися, аби понтифік Іван Павло II їх беатифікував?
Омелян Ковч – Божий посланець за воєнних часів
18 років тому Папа Римський у Львові беатифікував Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького Отець Омелян. Богослужіння. Крайній справа. Священномученик Омелян Ковч народився 20 серпня 1884 року у селі Космач на Косівщині в родині священника. Вже тоді рідні знали про його подальшу долю. Малюк мав стати священником, як його батько, дядько та дід.
Передбачення рідних здійснилися. Попри матеріальні труднощі у родини, Омелян отримав добру освіту. Закінчивши початкову школу у рідному селі, Омелян продовжив навчання у львівській гімназії. З 1905 по 1911 роки навчався в Римі, в колегії св. Сергія та Вакха. Цю можливість він отримав завдяки допомозі тодішнього глави Греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького.
Ще до завершення навчання та прийняття сану Омелян Ковч одружився з дочкою священника Марією-Анною Добрянською. Родина мала шістьох дітей. Першою парафією молодого священника була церква у містечку Козаряц (теперішня Боснія).
18 років тому Папа Римський у Львові беатифікував Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького Отець Омелян тримає дитину на руках. Після початку Першої світової війни Омелян Ковч вирішив повернутися до рідного краю. Священник не міг взяти зброю до рук, проте не збирався лишатися осторонь. Тому пішов до українського війська капеланом.
Після закінчення Першої світової Омелян Ковч продовжив роботу у церкві та став засновником Народного дому. Також він став ініціатором створення Українського банку.
Через свою громадську активність отець Ковч з 1925 по 1934 роки пережив майже 40 обшуків з боку польської влади, більша частина яких завершувалась ув’язненням священника. Незважаючи на численні репресії, отець Ковч був не лише відкритим для своїх вірян, але і представників інших віровизнань. До священника часто за порадами приходили місцеві поляки та євреї.
Після початку Другої світової війни, отець Ковч активно допомагав жертвам комуністичних репресій: продуктами, грошима та добрим словом. Він знаходив час навіть для родин польських офіцерів, яких відправили у Сибір.
Незважаючи на антирелигійність радянської влади, Ковч активно організовував масові церковні заходи за участю вірян. Священник зумів уникнути навіть арешту НКВС. Під час обшуку його сховали євреї.
У вересні 1941 року німецькі солдати підпалили віруючих у синагозі. Священник кинувся постраждалим на допомогу, вимагаючи від німців (Омелян Ковч знав німецьку мову), щоб його впустили до людей. Здивовані німці погодились, Омелян увійшов до синагоги та виніс постраждалих.
Не залишився осторонь отець Ковч і від знищення євреїв. Він допомагав виготовляти так звані «арійські документи», щоб врятувати євреїв від смерті. За таку діяльність отця Ковча посадили до львівської тюрми на Лонцького.
Нацисти вимагали, аби священник письмово відмовився допомагати євреям. Ковч відповів відмовою, за що його знову повернули в тюрму. Там священника жорстоко катували, а згодом відправили до концтабору Майданек. Проте і це не зламало віри священнослужителя. Він впевнено продовжував свою місію – нести віру та добро серед приречених на смерть у таборі, в якому Омелян Ковч якось сказав: «Тут я можу бачити Бога – Бога, який один для всіх, незалежно від наших релігійних відмінностей. Мабуть, наші церкви є різними, але у всіх із них панує Всемогутній Господь. Коли я відправляю Літургію, всі вони моляться. Вони моляться різними мовами, але ж чи Господь не розуміє всіх мов. Вони помирають по-різному, і я допомагаю їм перейти міст».
У таборі Омелян Ковч важко працював разом із усіма, а після фізичної праці продовжував нести слово Боже. Страшні умови в таборі призвели до того, що 25 березня 1944 року, священник помер. Він не дожив до визволення Майданека всього кілька місяців. Його тіло спалили у крематорії.
Миколай Чарнецький – незламний архієпископ та чудотворець
18 років тому Папа Римський у Львові беатифікував Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького Єпископ Миколай Чарнецький з рукоположеними на священство. Народився Миколай Чарнецький 14 грудня 1884 року у селі Семаківцях на Прикарпатті, у родині простих селян. Окрім Миколая, у батьків було ще 8 дітей. Бідною багатодітною родиною опікувався отець Каратницький.
Початкові та середні класи Миколай закінчив у селі Товмач. Потім вступив до гімназії св. Миколая у Станіславові (Івано-Франківськ). З дитинства Миколай вирізнявся добротою, чесністю та скромністю, про це свідчить висловлювання його гімназійного товариша о.Тимківа: «Відзначався взірцевою поведінкою, згідний з усіма, нікому не робив прикрості, мовчаливий, пильний у виконанні своїх обов’язків, точний і покірний, правдомовний, нікому не завидував. У його присутності не можна було зле говорити про других, навіть жартома, або прозивати, бо він все ставав в їх обороні. Мав бистрий ум і сильну пам’ять. Скромне носив убрання і був задоволений тим, що має».
Вже в юнацькому віці у Миколая визрівало покликання до духовного стану. 1903 року за підтримки владики Григорія Хомишина, Миколай відправився до Рима, щоб навчатися філософії і богослов’я в Українській Колегії.
2 жовтня 1909 року Миколай став священником і цього ж року здобув ступінь доктора богослов’я. Восени наступного року повернувся до Станіславова та став професором філософії та фундаментальної догматики. У 1919 році вступив на новіціат оо. Редамптористів у Збоїськах, що біля Львова.
Миколай Чарнецький докладав багато зусиль задля об’єднання християн. Тому у 1926 році отці Редемптористи Львівської провінції ЧНІ, відкривши у Ковелі місійний осередок, відправили туди отця Чарнецького.
Після відкриття монастиря та церкви в Ковелі Миколай Чарнецький доклав усі сили та здобув величезну пошану серед місцевих людей. Відзначивши це, Папа Пій XI 1931 року призначив його титулярним єпископом Лебедським та Апостольським Візитатором для українців-католиків Волині та Полісся. Майже 14 років Чарнецький відпрацював там як місіонер та єпископ.
1939 року перший український владика-редемпторист за часів радянської окупації зазнав серйозних репресій. Тоді отців Редемптористів вигнали з Волині, а разом з ними й єпископа Миколая. Чарнецький змушений був оселитися у львівському монастирі на вулиці Зибликевича, яка в наш час є вулицею Івана Франка.
1941 року після відновлення діяльності Львівської богословської академії отець починає викладати філософські дисципліни, психологію та моральне богослов’я. Через три роки після того, як радянські війська зайняли Галичину, проти владики почались суворі репресії. 11 квітня 1945 року Миколая Чарнецького було заарештовано. Його тримали у тюрмі НКВС на вулиці Лонцького. Єпископа жорстоко катували: будили посеред ночі, допитували та били. Згодом його перевезли до столиці, де Чарнецького тримали рік, доки справу не розглянули у суді.
18 років тому Папа Римський у Львові беатифікував Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького Останнє рукоположення, уділене владикою Чарнецьким до свого арешту Радянська влада оголосила свій вирок. Преосвященного назвали «агентом Ватикану» та відправили на 10 років у зону посиленного режиму. Спочатку отця відіслали до сибірського містечка Маріїнська Кемеровської області. Пізніше Чарнецького переводили з однієї зони до іншої.
Загалом отець пережив понад 600 допитів та катувань. 1956 року стан здоров’я Чарнецького погіршився настільки серйозно, що йому навіть пошили одяг, в якому зазвичай ховали в’язнів. Тоді табірним керівництвом було вирішено відпустити священнослужителя до Львова, аби ніхто не звинуватив радянську владу в смерті єпископа.
Через те, що Чарнецький тричі хворів на гепатит, після повернення на волю, йому довелось лягти у лікарню. За деякий час Чарнецький видужав, що здавалося справжнім дивом. Він мешкав з братом Климентієм ЧНІ на вулиці Вечірній, 7. Там за владикою дбайливо доглядали, а сам він багато молився, читав і продовжував підтримувати тепер вже своїх співбратів, аби підготувати їх до священства.
На жаль, покращення здоров’я було недовгим і вже 2 квітня 1959 року єпископ помер. Спочатку його поховали на Кульпарківській, потім тіло перепоховали на Личаківському цвинтарі. Дива зцілення на могилі Преосвященного почали відбуватися ще за радянських часів. Після молитв біля могили священномученика люди вилікували навіть найважчі, смертельні хвороби.
18 років тому Папа Римський у Львові беатифікував Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького Похорон владики УКГЦ Миколая Чарнецького. 2002-го папа Римський Іван Павло ІІ проголосив Миколая Чарнецького блаженним. Останки священномученика було перенесено з цвинтаря до церкви святого Йосафата на вулиці Замарстинівський.
За свого життя священномученики Омелян Ковч та Миколай Чарнецький допомогли тисячам людей, незважаючи на війни, репресії,катування та зміни влади. За допомогою їхньої підтримки люди знаходили Бога або продовжували вірити в нього. Саме тому, їх було беатифіковано, і тепер щороку віряни відзначають цей день – День священномучеників. Адже діяння Омеляна Ковча та Миколая Чарнецького назавжди залишили вагомий внесок у українській історії та християнстві.
Джерело: Дивись.info
