Метою проєкту є вшанування пам’яті загиблих сучасних Героїв, підтримка родин полеглих, виховання патріотизму, активної громадянської позиції у молоді, привернення уваги міжнародної спільноти до війни в Україні.
Основним завданням проєкту «Листи війни» є виховання історичної пам’яті, утвердження у свідомості громадян України патріотичних цінностей, поваги до військовослужбовців, родин полеглих сучасних Героїв.
Автор ідеї та координатор проєкту, мати загиблого Героя Наталія Дубчак, зазначила, що завдяки таким проєктам, як «Листи війни», ми зберігаємо пам’ять про кожного Героя, про його життя, інколи дуже коротке. «Це один із варіантів підтримки сімей загиблих, це ліки для суспільства та колективної свідомості. Суспільство повинно навчитися не ховатися від трагічних подій, не відвертатися, не провокувати родини полеглих відчувати себе жертвами, а переживати з гідністю», – сказала п. Наталія.
Участь у проєкті беруть також дружини, чоловіки, діти та інші члени родин загиблих українських військовослужбовців, а також побратими, які втратили близьких друзів на війні.
Листи від родичів полеглих воїнів будуть опубліковані до Дня Незалежності України, а до Дня Захисника України друкуватимуться листи від побратимів.
«Вшанування пам’яті має бути не про смерть, не про жертву і скорботу, не про оплакування нашої долі, а про те, що ці люди загинули, щоб дати нам шанс жити гідно, і тепер лише від кожного з нас залежить, щоб ця смерть була не даремною», – наголосила Наталія Дубчак.
У рамках проєкту «Листи війни» планується друк листів окремим виданням та показ моновистав у різних регіонах України.
З листів матерів полеглих Героїв до своїх синів:
«Не буває життя без свободи. Життя без свободи – то і є смерть. Ти обрав боротьбу за свободу. Для цього тобі довелося піти добровольцем на фронт, пройти полон, отримати тяжке поранення, а згодом загинути, відбиваючи напад ворога».
Куцмай Галина Степанівна мама старшого солдата Куцмай Вячеслава Васильовича, 24-та Окрема механізована бригада ЗС України.
«Та коли в країну прийшла біда, ми зрозуміли – Ти дійсно незвичайна людина. Ти показав нам, яким повинен бути справжній чоловік, захисник. …Коли поставив нас перед фактом, що йдеш на війну, ми зрозуміли – рішення Ти не зміниш. І Твої слова: “Мам, ну ти ж знаєш скільки вже полягло, скоро не буде кому воювати. Як доля, то повернусь, а ні – смерті не боюсь.” Вибрав зразу бойовий батальйон. Щоб не словом…»
Захарова Лариса Микитівна, мама матроса Захарова Дмитра Андрійовича, 503 ОБМП
«Я зараз перебуваю у стані, який, дякуючи тобі, пізнала тоді, коли носила тебе під серцем. Це твоя присутність, хоч ти ще не народився. Я ЩЕ не можу тебе приголубити, обняти, поцілувати, це буде згодом, треба почекати. А зараз – я ВЖЕ не можу тебе обняти, приголубити, поцілувати, але це буде, згодом – просто треба трохи почекати».
Наумова Інна Сергіївна, мама солдата строкової служби Наумова Вадима Олександровича, 1-ша бригада НГ України.
«Дякую Богу, що мала честь бути твоє мамою, мамою сина, про якого можна лише мріяти, мамою сина-Героя! Максимко, пишаюсь тобою, люблю тебе безмежно, моя єдина втіха, моє життя…»
Свінціцька Людмила Миколаївна, мама лейтенанта Свінціцького Максима Олександровича, 44-та Окрема артилерійська бригада.
«…Те, що ви зробили, заслуговує великої поваги Українського народу до вас, захисників України. Усі хлопці, які знаходяться в окопах, і ви, які загинули, це справжні Герої, сини нашої України. У кожного своя історія, але всі ви опинилися на цій неоголошеній війні з єдиною метою – захистити свою землю, своїх близьких та рідних людей. Йшли, бо по-іншому просто не могли, адже розуміли: якщо не ми, то хто?»
Харчук Ірина Михайлівна, мама солдата Цвітненко Андрія Сергійовича, батальйон «Дніпро-2».
Департамент військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ
