Десята зустріч Глави УГКЦ з молоддю у Зарваниці: головні думки, відповіді на питання та особливий подарунок

Читай також

  • Запрошуємо доєднатися до осіннього модуля Школи Святого Духа
  • Слухати голос Бога
  • Бога неможливо не зворушити такою молитвою
        • Десята зустріч Глави УГКЦ з молоддю у Зарваниці: головні думки, відповіді на питання та особливий подарунок

          Однією з важливих складових Всеукраїнської прощі до Зарваниці є зустріч Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава з молоддю. Цього разу відбулася ювілейна ― десята ― зустріч і ось, що Патріарх сказав присутнім:

          «Просімо Богородицю, щоб разом із нами принесла до Отця наші болі та наші радощі»

          ― Я дуже щасливий бачити усіх вас. Майже півтора року людство перебуває в складних обставинах. Дякуємо, що Господь і Мати Божа вкотре подарували нам можливість живої зустрічі, щоб відчути себе єдиною родиною і єдиною Церквою.

          Це найбільша радість і подяка, якою хочу поділитися. За цей час так багато сталося… Та попри всі труднощі відчуваємо, що Господь ― так близько.

          Понад 50 тисяч українців загинуло від цієї хвороби, зокрема багато священників відійшли до вічності.

          Я хочу помолитися за кожного з ваших рідних і близьких ― нехай Божа потіха буде серед нас. Також у молитвах згадаймо медичних працівників і наших воїнів ― за півтора року їх багато загинуло, багато поранених… Бич війни продовжує вдаряти по тілі нашого народу і Церкви.

          Просімо Богородицю, щоб разом із нами принесла до Отця наші болі та наші радощі.

          Відповіді на питання зі зустрічей із Патріархом у Зарваниці за десять років увійшли в Катехизм для молоді

          Приємно бачити молодь, яка прийшла до Зарваниці ― до дому Небесної Неньки.

          Особлива радість ― спілкуватимуся з вами. Багато з вас задавали запитання. Цього року наша Церква для української молоді зробила подарунок ― Катехизм для молоді «Ми йдемо з Христом», щоб молоді люди могли крокувати життєвою дорогою, маючи цей путівник паломника.

          Цей Катехизм має три частини: «Як ми віримо?», «Як ми надіємося?» і «Як ми любимо?». Він вмістив ті питання, які молодь впродовж десяти років ставила тут, у Зарваниці. Редактори зібрали все те, що вас цікавить і відповіли у катехитичний спосіб.

          Вже традиційною складовою зустрічі з Блаженнішим Святославом у Зарваниці є відповіді на запитання від молоді. Цього разу надійшли десятки запитань, із яких рандомно обрали декілька, на які Глава нашої Церкви відповів безпосередньо на зустрічі, а решта відповідей вийдуть невдовзі друком.

          Щоб перейти через кризу, вчіться чути інших і слухати Бога

          Напевно, для багатьох, карантин вніс зміни у звичне життя і це не могло не позначитися на вірі. Втрата роботи, фінансові труднощі, брак живого спілкування ― це все стало причиною кризи віри. Як людині у теперішній час не розчаровуватися, не втрачати надію і не занепадати у вірі?

          ― Що таке криза віри? Вірити ― це спілкуватися. Криза віри ― це криза стосунків. Коли ми когось не бачили довго, то повноцінно не спілкувалися. Це призводить до кризи стосунків. Найгірша криза виникає, коли слухаємо лише самих себе. Коли не вмію чути ближнього, а концентрую увагу лише на собі.

          Пригадаймо, яка була криза між людьми, які перебували тривалий час на самоізоляції. Визріла велика небезпека ― домашнє насильство. Ми всі думаємо, як запобігати насильству, та коли з’являється криза стосунків із людьми, то настає також криза стосунків із Богом.

          Криза ― це ситуація, коли треба робити важливий вибір. Те ж саме в умовах пандемії ― мусимо запитати себе, яке місце займає в моєму житті Бог. Чи я живу, відповідно до того, що вчить християнська віра. Часто ми віру використовуємо, як своєрідний захист. Хочемо використати навіть Бога, бо Він має задовільнити лише мої потреби. В таких обставинах маємо слухати один одного і є багато способів спілкування. Та коли є можливість ― треба зустрічатися.

          Щоб пережити кризу віри треба плекати особисту молитву зранку і ввечері, молитися за всіх, хто перебуває в потребі. Шукати відповіді на питання, які болять. Давати Богові можливість говорити до нас. Ми так багато Богові говоримо, а нам треба навчитися слухати, що Він говорить. Момент мовчанки є дуже важливий. Господь говорить через обставини, інших людей, через Церкву. Вчіться читати молитовне Боже слово. Тоді разом зможемо перейти всі кризи.

          Новітнім викликом стало служіння онлайн, бо ми не могли збиратися разом у Церкві. З’явився феномен: люди дивляться Літургію, як телепередачу. Це неправильний спосіб участі в Богослуженні. Навіть у час підпілля, коли слухали Службу з Ватиканського радіо, ми духовно були присутні ― молилися, робили знак святого хреста, а коли відбувалося освячення, то будо відчуття, що перебували там серцем і душею.

          А сьогодні ми не тільки чуємо, а й бачимо. Коли берете участь у Службі Божій онлайн, робіть це так, ніби є присутніми у Церкві. Так єднаєтеся з подією.

          Мене запитували, чи можна дивитися Літургію в записі. Ні! Шукайте наживо ― так відчуватимете момент і станете домашньою Церквою.

          «Не йдіть на компроміс зі злом і з власним сумлінням»

          Як встояти у правду, коли довкола стільки гріха?

          ― Кожен, мабуть, ставив собі такі питання. Не йдіть на компроміс зі злом і з власним сумлінням. Апостол Павло каже: «пізнайте правду і правда визволить вас». Щодня спершу дбайте, щоб жити правдою і керуватися цим принципом у своєму виборі. А коли мова про інших ― це ще складніше. Якщо не можемо себе змінити, то як змінимо інших?

          Мусимо робити іспит сумління, щоб так не поступати.

          Святий Августин радить: «якщо хочеш когось змінити, то спершу полюби його. Тоді все те, що говоритимеш буде виявом любові до тієї людини».

          Тільки той, хто любить свою Церкву, той зможе зробити її кращою і залікувати рани кожного.

          «Питання реформи календаря роз’єднує, а не єднає»

          Деякі єпархії УГКЦ Америки послуговуються григоріанським календарем. Чому наша Церква досі послуговується старим стилем?

          ― В Україні питання реформи календаря роз’єднує, а не єднає. В найближчій перспективі не бачу можливостей зробити таку реформу. Коли мінятимемо календар, то хочемо робити це спільно з православними братами. Календарна реформа ― це завжди випробування.

          Церква не втратить авторитету, коли дбатиме про добро всіх людей, а не гнатися за ідеями.

          «Працюємо над відновленням військового капеланства»

          Перебуваю на службі у війську і є відірваним від церкви і нашої християнської спільноти. Через неможливість перебувати на Святій Літургії інколи почуваюся пригніченим, позбавленим звичного життя. Порадьте, як у такій ситуації не втратити духовної витривалості, не зневіритися, та як здійснювати служіння Богові, без можливості перебування в храмі?

          ― Розпорядок дня солдата ― строго регламентований, але треба обов’язково знайти час для молитви зранку і ввечері. Коли я служив в армії, тоді ще радянській, часу, доки крокували на сніданок, мені вистачало, щоб тричі відмолитися «Отче Наш» і тричі «Богородице Діво». Також і ввечері, доки ми всі змушені були переглядати передачу новин за день, я заплющував очі і молився.

          В неділю було трохи вільного часу. Тож, якщо є можливість в неділю мати доступ до інтернету, шукайте трансляцію Богослужінь.

          Наші військовослужбовці мають право на духовну опіку. Ми працюємо над відновленням військового капеланства.

          Ту благодать, яку отримали в момент вінчання, треба оживлять молитвою, Сповіддю, Причастям

          Як навчитися прощати у шлюбі, коли хочеться все кинути і розійтись? Як примиритись з чоловіком? Як виховати дитину у християнському дусі?

          ― Подружжя має періоди криз, які потрібно навчитися долати разом.

          Не забувайте, що справжнє подружжя, благословенне церквою, є подружжям як тайна весь час спільного життя. Ту благодать, яку отримали в момент вінчання, треба оживлять молитвою, Сповіддю, Причастям і не спішити ламати подружжя.

          Прощати треба вчитися. Це дуже глибокий духовний акт. Варто пам’ятати: я прощаю, бо Бог мене прощає.

          Також важливо спілкуватися. Навіть коли відчуваєте образу ― спілкуйтеся, говоріть, що вас заболіло. Людина може навіть не усвідомлювати, що образила вас.

          І третє ― слухайте інших. Вміння слухати ― вияв поваги і любові, а благодать прощення ― дія Божої сили.

          Душпастирська опіка Церкви про таких людей каже, що на них треба дивитися на них очима, якими дивиться на них Бог

          Ваше Блаженство, світом продукується шалена толерантність до спільноти ЛГБД. Толерується всюди ця нова «нормальність»… Але такі стосунки не є природніми і за біблійними переказами, Бог вже карав за подібне. Як Ви, як Глава і Отець нашої Церкви, ставитеся до цього? Яку позицію повинен приймати молодий християнин греко-католик?

          ― Є різні драматичні обставини, коли молода людина відкриває потяг до особи тієї ж статі. Згідно даних різних наук про людину, ми до кінця не розуміємо, чому формується такий потяг. Ми, християни, щоб відкрити зміст людського життя, питаємо про це Бога і читаємо, що Господь створив людину чоловіком і жінкою. Зміст статевості відкривається у взаємній любові. У книзі Буття читаємо: «Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Буття 2, 24). Це задум про людину, про статевість і про покликання до сімейного життя. Тому Церква вважає, що кожне статеве життя поза подружжям є тяжким гріхом.

          Як нам ставитися до людей, які відчувають потяг до осіб тієї самої статі? Як відповідати на це? Душпастирський досвід Вселенської Церкви каже, що такого типу потяг є великою особистою драмою людини. Це глибокий біль постійний внутрішній біль. Та навіть, якщо людина починає так жити, все ж відчуває, що щось не так, щось не дає їй спокою. Тому душпастирська опіка Церкви про таких людей каже, що на них треба дивитися на них очима, якими дивиться на них Бог, тобто любові.

          Не має бути зневаги гідності ― ані фізичної, ані словесної. Господь має вихід для кожної безвихідної ситуації, тому таким людям треба посвідчити Божу любов і відкрити дорогу, щоб розуміла, яке покликання має здійснити в своєму житті.

          Часто на людських долях і трагедіях паразитують різні ідеології. Тим людям, які переживають драму, на їхній біді творяться сучасні ідеології.

          Гендерна ідеологія є атеїстичною, бо відкидає задум Господній про людину як чоловіка і жінку заперечується, тобто відкидає Бога-Творця.

          Що християнин має робити в таких обставинах? Найперше ― потрібно посвідчити віру в Бога. Шукати в Нього помочі, коли мені важко, жити засадами християнської моралі може лише той, хто вірить у Бога

          Ми не можемо накинути свій спосіб життя, але наголосити, що співжиття людей однієї статі не є подружжям. Для нас, християн, так само, як і для юдеїв, для мусульман, тобто тих, хто вірить у Бога-Творця, подружжя ― нерозривна плідна єдність між чоловіком і жінкою. Інші види зв’язків ніколи не можна назвати подружжям.

          Сьогодні жити і діяти, відповідно з таким не до кінця зрозумілим нахилом, вважають одним із фундаментальних прав людини, як право на працю, освіту, відпочинок. Та вони ніколи не переживають, щоб були дотримані інші права, а лише за права сексуальних меншин. Виникає серйозна дискусія і можна знайти багато матеріалів навіть нашої Церкви.

          Застерігаю вас від спокуси, що цю делікатну проблему можна вирішити силою. Ніколи не можна застосовувати силу, щоб обстоювати ті чи інші принципи християнської моралі. Бо тоді одне захищаємо, а інше руйнуємо. Ми маємо перемагати силою правди і переконання, а не брутальною фізичною сило. Будьте уважні і людям, які шукають відповіді на свої драматичні питання, треба засвідчити рацію нашої християнської надії.

          «Засвідчу вам: справді вартує лишити все і піти на службу Богові»

          Яке запитання, від вас двадцятилітнього, було би до Патріарха?

          ― Коли мені було двадцять років, я шукав відповідь на запитання, чи справді вартує віддати своє життя на службу Богові, на християнське життя і правду Євангеліє. Тоді я служив в армії. Нам бракувало орієнтирів і було багато пропозицій.

          Господь допоміг мені знайти відповідь. І засвідчу вам: справді вартує лишити все і піти на службу Богові. Покликання до богопосвяченого життя справді є твоє.

          Нам зараз так бракує священників ― наші семінарії вас чекають. Також потребують монахів і монахинь. Маємо так багато потреб для місії і служіння богопосвячених осіб. Ви відчуєте, як сила Божої любові сповнить наднебесним змістом ваше земне життя.

          На завершення кожен учасник отримав унікальну пам’ятну ікону про зустріч у Зарваниці від Блаженнішого Святослава ― копію зображення ікони Христа з двома плямами, яку Главі Церкви подарували в день десятиріччя його інтронізації.

          Під час реставрації цієї ікони в Свято-Успенській Унівській лаврі з’ясували, що ці дві плями є опіками від горіння.

          ― Дивлячись на ці дві рани, в обличчя нашому Спасителеві, я відчув, що під час десяти років мого служіння як Предстоятеля, на тілі нашої Церкви сучасна історія випалила дві рани ― це війна на Сході України і пандемія коронавірусу. Це торкнуло моє серце, коли я зрозумів, що Спаситель сам хотів показати, що Він на себе взяв наші рани. Він хотів, щоб його обпекли тим самим, чим сучасна історія і життя пече кожного з нас.

          Наталія ПАВЛИШИН

          Фотографії: УГКЦ / Олександр Савранський

           

          Читай також

        • Запрошуємо доєднатися до осіннього модуля Школи Святого Духа
        • Слухати голос Бога
        • Бога неможливо не зворушити такою молитвою
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"