«Як ти чуєшся?» – часто з ввічливості або ж формально запитуємо ми інших, не завжди вникаючи у суть промовленого.
Все ж цей вислів вказує на те, що стан наших почуттів є важливим. Водночас ми не зовсім здаємо собі справу, що почуття не завжди мають бути комфортними. Я не можу і не повинен чутися постійно добре. Це так само як погода за вікном не може бути однаковою. За бажанням чутися комфортно в емоційному відношенні найчастіше лежить прихований пошук контролю почуттів.
Наша сконцентрованість на комфорті емоцій вказує на небезпечну симптоматику. Їх можна зріло і мужньо зустрічати і проживати а можна витворити такого собі чуттєвого божка, зробивши з емоцій сторожових псів нашого егоїзму. У цьому легко переконатися коли, наприклад, хтось /найчастіше неусвідомлено/ порушить наш комфортний емоційний стан. Тоді така людина враз стає об’єктом нашого нарікання а інколи навіть ворогом. Виливши порцію злості (явної або прихованої) ми таким чином здійснюємо втечу від реальності у самоізоляцію. А звідси втікаємо від Бога, що живе в реальності, бо ж сам Він і є справжньою реальністю. Таким чином потрапляємо у полон божка емоційного комфорту, що через це ще більше утверджує свою згубну владу над нами.
Шлях до себе це шлях до прийняття і проживання реальності, яка приходить до нас. А вона буває щоразу різною. Не втікаючи у злість, нарікання і не знеболюючись іншими негативними реакціями, мужньо приймемо дійсність з усвідомленням того хто є я, де є я, ким є інші і назагал що зі мною відбувається. Таким чином поволі мандруватимемо до зрілості. У ній неодмінно зустрінемо Бога. Зустрінемо не деінде, а у самих собі. Там, де можливо ніколи не сподівалися на це.
