Про те, як будуються межі в сімʼях, чи не будуються, говорить сестра-редемптористка Антонія Шелепило.
Одне із завдань, що стоять перед сімʼєю – розвиток у кожного, що належить до неї, здатності до встановлення справжньої близькості.
Друге, не менш важливе завдання сімʼї – це навчити її членів бути відповідальними. Цей процес навчання здійснюється за допомогою створення здорових кордонів та прийняття мудрих та відповідальних рішень.
Батьки мають навчити дитину самостійності. Про успіх у цій справі можна сказати лише тоді, коли дитина стає дорослою і починає будувати зі своїми батьками уже рівноправні стосунки, незважаючи на різницю досвіду і поколінь. Що ми бачимо на весіллі в Кані Галилейській? Ісус відповів своїй матері, що його година ще не прийшла. Ісус не боявся сказати, що вирішувати як діяти, власне, йому.
Завдання сімʼї справді складні, особливо, коли говоримо про українське суспільство. Історично так склалось, що в багатьох із нас досить великі проблеми із межами у сімʼї.
Відносини сімейні мають бути достатньо близькі, але й мусять передбачати окремішність кожного члена, його свободу.
Гляньмо, як би мали виглядати межі у здоровій сімʼї. Отож у здорових сім‘ях:
Всі члени сімʼї можуть мати власну думку і її висловлювати.
У сімʼї створена атмосфера, в якій можна без страху осуду, критики чи засудження висловити свою незгоду.
У сімʼї схвалюють і заохочують прийняття власних рішень будь-кого із членів.
Відкривають унікальні таланти і здібності, допомогають у їх реалізації. Практично це означає, що якщо дитина хоче стати перукарем, то її підтримають, а не змусять іти вчитись на лікаря, бо усі в родині лікарі.
У сімʼї можна висловлювати гнів у доречній формі. Це християнський стереотип – гніватися не можна. Святе Письмо каже “гнівайтесь, та не грішіть”, тобто гнів відчувайте, проявляйте його, але без гріха.
Встановлення кордонів грунтується на наслідках вибору, який роблять члени сімʼї, а не на страху чи покладенні на них почуття провини. До прикладу, якщо ви відвідуєте батьків лише тому, що вони кажуть, що ви – невдячна дитина, то тут вже нема кордонів, це маніпуляція.
До права іншої людини сказати “ні” всі ставляться з повагою. Якщо дитина не хоче цілувати когось із родичів, наприклад, то її не змушують, бо її “ні” чують.
Кожен член сімʼї може приймати рішення на рівні свого віку. Наприклад, кожен вирішує, як має виглядати його кімната. Якщо підліток не так баче порядок, як батьки – це нормально. Або вирішувати, з ким спілкуватись – тут варто подбати про встановлення довірливих стосунків, а не використовувати мову заборон. Діти мають вирішувати, як розвивати свою систему християнських цінностей. Тобто, якщо моїй дитині тридцять років і я змушую її ходити до церкви, то тут щось не те. Дорослішаючи, дитина віддаляється від батьків і від Бога своїх батьків. Часто це виглядає як відхід від Церкви, але насправді це етап, який веде до духовного зростання. Тут важливо не примушувати, а підтримати, бо це типове явище кризи віри, яке минає до 25 років.
Також кожен із членів сім‘ї має можливість витрачати гроші і час на власний розсуд. Важливо, щоби батьки донесли до дітей цінність грошей, але не методом тотального контролю.
Уважно перечитай і подумай, чи здорові межі у твоїй сім‘ї.
За онлайн-зустріччю
Підготувала Тетяна Трачук
