Часто можна почути від багатьох християн фразу: “Отче, я молюся нещиро”. Коли вступаєш у розмову то з’ясовуєтьcя, що оця нещирість, на їх думку, це коли вони не відчувають Бога, якогось особливого стану піднесення, духовних емоцій, тощо. Спробуймо все таки з’ясувати у чому тут справа і чи це взагалі можна назвати “нещирістю”.
1) На жаль, людина так влаштована, що звикла сприймати життя здебільшого через призму емоцій.
І тут проблема. Молитва асоціюється зі станом і пережиттями і якщо вони, є то це ніби то і є щирість. По суті дуже часто бажання переживати Бога є своєрідним допінгом, на який можна підсісти і узалежнитися. Хоча це немає нічого спільного зі зрілою вірою. Іншими словами якщо є емоції, то я молюся, якщо ні – не молюся. Насправді, у такому випадку нам не так потрібний сам Бог, як емоції, яку ми отримуємо і називаємо висловом “відчувати Бога”. Мабуть ми любимо тоді когось іншого – себе, свої відчуття і емоції, набагато більше ніж Бога. А може це просто замаскована форма егоїзму?
2) Відсутність відчуття благодаті може мати три головних причини.
– Перша з них зустрічається найчастіше. Це коли ми мало часу
присвячуємо молитві. Це щось на зразок того, як ми поливали б вазони
10-ма грамами води. Очевидно цього цілком недостатньо для того, щоб вони
жили і зростали. Ось так є і з молитвою. Якщо обмежуватися мінімумом,
то благодать не торкнеться серця і ми рідко досвідчуватимемо стан
духовної радості
.
– Трапляється і по-іншому. Ми переживали
присутність Божу у молитві, були наповнені духовною втіхою, але вчинили
якийсь гріх (осудили, позаздрили, прогнівалися і т.д.) і благодать
відступила від серця. Була радість у серці і зникла. Тоді знову потрібно
часу, зусиль і праці, щоб благодать повернулася в серце.
3) Третя причина набагато делікатніша.
Коли людина регулярно молиться, робить це ревно і часто, але по певному часі жаліється, що відчуття притуплюється, людина не переживає таких яскравих емоцій, як раніше. У чому тут справа? Бог хоче вести людину до духовної зрілості і забирає у неї солодкі стани (“духовні цукерки”), а ми, як діти, через відсутність досвіду кричимо, “хочу”, “дай”, не розуміючи, що забираючи у нас солодкий стан Бог бажає, щоб людина зріло шукала саме Його, а не себе в емоційних станах і не застрягла у відчуттях.
