Теологія vs Психологія

Читай також

  • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
  • Досі думаєш, що Церква тебе не чує? Реєструйся і їдь на Всеукраїнський форум молодіжного душпастирства!
  • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
        • Теологія vs Психологія

          Людину як таку творять дух, душа і тіло. Людина має інтелект, вільну волю та здатність відчувати. Коли ж людина проходить через життєві кризи, то страждає на усіх рівнях свого єства. У такі моменти важливо знову віднайти сенс життя. Хтось шукатиме його на молитві, хтось звернеться за допомогою до психотерапевта. Що є дієвим ліком?..

          На ці й інші запитання сьогодні нам відповідатиме Ростислав Пелехач, батько двох дітей, магістр теології, практичний психолог і психотерапевт рівня «В» (BSFT), член «Національної Психологічної Асоціації». Разом із дружиною Олександрою (вона християнський психолог, спеціаліст терапії узалежнення, консультант-психотерапевт (BSFT), працює зі сім’ями) належать до спільноти Віднови у Святому Дусі «Діти Світла» (м. Дрогобич), були місіонерами Школи Марії 2012-2013 років і служать у Духовно-психологічної порадні «Човен Пречистої», що діє на базі Спільноти «Благословення» та Школи Марії у Львові.

          ― Ростиславе, поясніть, будь ласка, для чого віруючій людині пізнавати себе? Чи не сприятиме це розвиткові егоцентризму?

          Поділюся власним досвідом. Я зауважив, що чим більше я наближаюся до Бога (через особисту молитву, читання Слова Божого, життя святими Таїнствами, реколекції), тим більше відкриваюся і пізнаю себе. Людина, яка живе без Бога, у стані гріха, є зосереджена на собі, ставить себе на перше місце. З практикуючим християнином є по-іншому, бо він на перше місце ставить Бога. Св. Августин наголошує: «Якщо Бог буде на першому місці, то все інше буде на своїх місцях». Тому-то егоїст у моєму розумінні ― це людина, яка найперше дбає про те, щоби задовольняти власні потреби, а не живе для Бога. Хоча і християнин не застрахований від спокуси, яка намагається повернути його до старого грішного життя, зосередженого на собі та на матеріальних потребах. Саме це, на мою думку, і є егоцентризмом.

          ― Друга заповідь любові вчить нас любити ближнього як самого себе. А що означає любити себе? І чому це є умовою, щоби по-справжньому любити інших?

          Якщо людина розуміє, що Бог є любов, то знає, що свій початок любов бере від Бога. Після гріхопадіння людина втратила любов (може, не зовсім, але її точно стало менше). Людина потребує наповнитися любов’ю. Звідки вона може взяти любов? Лише в Того, Хто має її вповні. Як людина може наповнитися любов’ю? Відкрившись і відповівши на правду про любов Бога до неї особисто, яку вона може почути на реколекціях чи деінде. У відповідь на цю правду людина намагається виконувати перші три заповіді, бо саме вони вчать, як любити Бога: вірити в єдиного Бога, шанувати Його святе Ім’я та святкувати день святий. Решта заповідей стосуються любові до ближнього. Водночас людина вчиться любити себе та ближніх. Любов ― це рішення і вчинки, а не лише слова. Ісус Христос показав своїм життям, чим є любов. Бачимо, що любов ― це не завжди комфорт чи емоції, коли дивимося на хрест Господній. Пригадаймо слова Христа: «Оце Моя заповідь, – щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Йо.15:12-13). Любов до ближнього показує також, наскільки я люблю самого себе.

          Чи є золота середина між психологією і теологією, коли говоримо про людину віруючу та про людину як таку, котра пізнає себе?

          ― Останні кілька років спостерігаю тенденцію крайнощів: християни часто захоплюються психологією, відкидаючи богослов’я, і навпаки. На мій погляд, психологія, як і кожна наука, покликана дати відповіді на запитання, які людина ставить у певній окресленій сфері життя. Всі науки, кожна у межах своєї компетенції, стосуються земного життя людини і призначені для того, щоби покращити її життя. До прикладу, медицина має на меті берегти і покращувати здоров’я людини. Психологія ж покликана допомогти краще зрозуміти людину як особистість, дати відповіді на запитання про ті чи інші процеси, які відбуваються в її свідомості у різні періоди життя і за різних обставин.

          Психологія має кілька напрямів розвитку відповідно до сфер людської життєдіяльності, а саме: вікова психологія, педагогічна, юридична, пенітенціарна і т.п. Мабуть, найближчою до теології є психологія релігії. Психологія не висловлює жодних суджень на тему існування Бога чи Божої благодаті. Психологія релігії найперше цікавиться тим, як конкретна людина чи певна група людей розуміє існування Бога і Його реальність у їхньому житті. Вважаю, що кожен має власну відповідь на останнє запитання, оскільки кожен має вільну волю. Але вважаю непрофесійним вчинком, якщо психолог береться заперечувати існування Бога, бо це не його сфера діяльності. Важливо нагадати документ ІІ Ватиканського собору – Душпастирську конституцію про Церкву в сучасному світі Gaudim et spes (Радість і надія), де в пункті 62 написано: «У душпастирській праці слід визнавати і застосовувати не тільки богословські засади, а й, достатньою мірою, відкриття світських наук, насамперед психології та соціології, щоб і віруючих допровадити до чистішого й більш зрілого життя у вірі». Отже, якщо взяти психологію, то вона може допомогти допровадити до більш зрілого життя у вірі.

          Ростислав із дружиною Олександрою та дітьми Матвієм та Іриною

          Усі науки дають нам відповіді на запитання, які стосуються знання про «земне» життя, а теологія (дослівно перекладається як «наука про Бога») дає відповіді на екзистенційні запитання, котрі стосуються як земного (йдеться про те, що людина має прийняти рішення «сьогодні», де вона проведе своє майбутнє), так і потойбічного життя. Поряд із тим, кожна наука, поглиблюючи інтелектуальні знання у своїй сфері, показує велич Бога-Творця, якщо я як людина віруюча оцінюю її досягнення.

          У творах найбільших католицьких богословів ХХ ст. Карла Ранера і Урс фон Бальтазара наукова інтерпретація недуги завжди неповна, бо має симптоми на поверхневому рівні й не шукає глибших причин. Психологічне тлумачення теж не може бути повним, адже психологія ― це підхід середнього рівня. Бальтазар каже, що соматичний і психічний рівні слід сприймати серйозно, адже діагноз соматичної та психічної недуги може виявитися недостатнім на духовному рівні. Це означає, що при таких недугах слід спершу звертатися до наукових і психосоматичних знань, а згодом підійматися на онтологічний (духовний) рівень. Тому психосоматичні недуги треба перше вивчати на науковому рівні та підійматися до онтологічного рівня. А у разі духовних недуг варто починати з духовного далі опускатися до психосоматичного рівня, якщо недуга духовна виражена в цих сферах.

          ― Чи психологія може пояснити поняття віри?

          ― Розглядаючи риси людини, ми доходимо висновку, що людина від природи є релігійною істотою. Відомий психолог Юнг приписував людській душі природні релігійні функції. До речі, останні дослідження в медичній, психічній і духовній галузях це підтверджують. У Польщі о. Й. Пастушко презентував серед науковців працю «Релігійний інстинкт», де він доводить, що релігійний інстинкт є функцією розумової природи людини, яка діє так само, як і функція дихання. Цікавою видається концепція В. Франкла у книзі «Неусвідомлений Бог», де він описує та розрізняє неусвідомлену релігійність і духовність. На його переконання, витіснення та нерозпізнання затаєної релігійності часто спричиняє забобонне мислення. Варті уваги також нейропсихологічні дослідження Бурже у 1975 р., які показують, що релігія має особливе значення під час пережиття стресових ситуацій, будучи немовби природним засобом для їхнього подолання. Подібно є з релігійними практиками, джерело яких лежить у глибинах психіки, пов’язаних із вищими мозковими відділами, що відповідають за емоційне життя.

          Відомо, що в мозку людини ліва півкуля відповідає за поведінку логічного і раціонального походження, а права спеціалізується на цілісному й інтуїтивному пізнаванні. Фізіологічним «центром» релігійної поведінки є найперше права півкуля мозку, тобто саме вона створює можливості для релігійного вияву, але сама його не утворює. Це як хороший музичний інструмент дає музикантові змогу віртуозно зіграти мелодію, але самотужки її не відтворює. Осмислення символічної й ритуальної поведінки відбувається лише за співдії лівої та правої півкуль. Дослідники роблять висновок: релігія є частиною того, що властиве людській природі, і її неможливо повністю раціонально зрозуміти. Завдяки своїм практичним виявам, релігія служить інтеграції обох півкуль мозку.

          ― Трапляється, що людина починає вірити в існування Бога, переживши життєву кризу. Як це коментує психологія? 

          ― Деякі критики релігії (зокрема, Фройд) стверджували, що джерелом релігії є безпорадність перед життям і страхом смерті. Якщо ж подивимося на психологічні дослідження явища страху смерті, то побачимо, що певний рівень страху однаково переживають особи як віруючі, так і невіруючі. Це доводить необґрунтованість думки, що страх перед смертю спонукає людину стати релігійною. Те ж саме стосується і т. зв. морального неспокою, який виростає з почуття вини й обов’язку перед кимось. Це відчуття – найістотніше психологічне джерело релігійності, що є дуже важливим для людини. Чому? Бо людина народжується у соціумі, в якому існують такі поняття, як моральне добро і зло, що стосуються усіх сфер суспільного життя. Нехтування заборонами та моральними законами суспільства, в якому ми живемо, дає серйозні наслідки, оскільки супроводжується руйнуванням власного образу й заниженням власної самооцінки. Почуття провини та страху спонукають людину шукати вихід і приводять до релігійності. Доказом є численні історії навернення та містичні досвідчення.

          ― Отож, зародження віри – це значно глибший і складніший процес?

          Відповім сучасними дослідженнями, які говорять про духовний вимір мозку, про «модуль Бога». Так, психіатр і невролог д-р Данієль Амен у книзі «Машинерія душі», досліджуючи мозок, пише про людський духовний вимір і його недуги. Він стверджує, що здорова душа покращує діяльність мозку, а здоровий мозок украй важливий для здоров’я душі. Автор вважає, що важливо пов’язати духовне зцілення з медициною, тому що під час недуги слід враховувати всі недуги мозку, тіла і духу. Психіатрія не може лікувати самостійно мозок чи духовний вимір. Досвід Бога, стверджує науковець, виражається через мозок. У 1977 р. в мозку було відкрито «модуль Бога», що може бути нервовим центром, який поєднує людину з Богом і духовністю. Данієль Амен запитує: «Хіба дивно, що Бог створив нас із фізичною здатністю вірити? Нам потрібен механізм, щоби бачити і чути присутність Бога у фізичному житті».

          Вчені дослідили, що головна частина релігійного досвіду – трансценденції – певним чином вбудована в головний мозок людини. Мозок має п’ять систем, що контролюють людські взаємини, роботу і духовний розвиток. Автор стверджує, що є наукові дослідження, які доводять таке: позитивне духовне життя поліпшує функцію мозку. Тому на запитання, як можна зцілити людський дух і мозок, він відповідає: «Спрямованим мисленням». Думки зазвичай мимовільні, а коли ми спрямовуємо їх на добро, то це змінює нашу поведінку, погляди та мозок, змінює вчинки і почуття, виділяє хімічні речовини, електричні сигнали, які допомагають усвідомлювати власні думки. Мислення не тільки змінює почуття і думки, а й впливає на тіло. Шкідливо впливає почуття провини та звинувачення (руйнує здоров’я і впевненість людини), а пробачення собі чи іншим дає зцілення. Автор пише, що молитва і медитація особливо впливають на стан людського духа, відіграють важливу роль в оптимізації діяльності мозку та покращують життя загалом. Д-р Амен дослідив, що молитва та медитація зміцнюють нервові зв’язки і дають нам надію в житті теперішньому та майбутньому. Він переконаний, що Господня молитва гарантує нам життя згідно з моральними принципами. Отож, медицина дійшла висновку про необхідність духовного зцілення для соматичного та загального оздоровлення людини. 

          ― Ви з дружиною належите до греко-католицької спільноти Віднови у Святому Дусі «Діти Світла» у м. Дрогобичі та служите у сфері психологічно-духовного консультування і молитви заступницької. З вашого досвіду скажіть, будь ласка, як розрізняєте, коли приходить людина з проблемою психологічного характеру, а коли – духовного?

          ― Молитвою заступницькою ми з дружиною зазвичай служимо на Школі Марії та на Спільноті, дотримуючись прописаних правил практики цього служіння і по двоє. Щодо індивідуального психологічно-духовного консультування, то здійснюємо його традиційно – психолог наодинці з пацієнтом-клієнтом. Як я особисто розрізняю, стосується проблема духовної чи психічної сфери? Мені дуже допомагають знання, які я отримав, навчаючись у Ніла Лозано (з психології), у Томіслава Іванчича (з агіотерапії), в о. Олега Саломона, Петра Лапінського, Анджея Віклера, Яцека Лелонкевіча, а також допомагає власний досвід. Важливим елементом є довіра. При консультуванні найперше звертаю увагу на мову та поведінку клієнта, чи відповідає він на запитання, за допомогою яких я намагаюся зрозуміти причину проблеми. Якщо ж він веде себе неадекватно, не відповідає на запитання, говорить багато зайвого, то я розумію, що це не мій клієнт. Тобто особу варто скерувати до психіатра або до священника-екзорциста, іноді можу скерувати до іншого психотерапевта, щоби перевірити правильність мого діагнозу. Щоправда, такі випадки трапляються рідко. Якщо ж особа приходить і каже, що має суїцидальні думки або депресію чи різного роду залежності, то розумію, що це проблема також і духовного характеру ― йдеться про сенс життя, тому працюю найперше як психолог і психотерапевт. Якщо ж людина готова йти глибше, – ми йдемо глибше. Богослов Томіслав Іванчич каже, що для зцілення душі важливо, аби людина почула керигмат і правду про те, що Бог її любить. Тому я іноді можу провадити пацієнта через молитву визнання-прийняття Ісуса Христа як Єдиного Спасителя та Господа власного життя або ж молитвою пробачення, якщо є потреба. Якщо ж людина є одержимою, то тут психологія і психіатрія безсилі. Спершу визволення. Духовний рівень є глибшим за психічний. Це підтверджує також дослідження Мартіна Бека (медика і богослова) про те, що матеріальне є виразом духовного.

          Якось до мене звернулася особа, яка пройшла кілька терапій різних методів і була у психіатра на обліку багато років. Я відверто сказав цій особі, що вона вже пройшла курс терапії, тому не знаю, чим їй допомогти, але ми спробували. Щоправда, у розмові виявилося, що особа була атеїстом. Тоді я запропонував їй почати працювати в духовній сфері, на що вона погодилася. Я проголосив їй керигмат, підготував до першої сповіді й запропонував на домашнє завдання подивитися кілька християнських фільмів (наприклад, «Бог не помер»). Після цієї праці, а головне – після сповіді, ця особа сказала, що насправді почувається набагато краще.

          Інший випадок. До мене звернулася особа, що мала суїцидальні думки та наміри. Як з’ясувалося, вона поставила перед собою неправильні цілі, а щоб їх досягнути, часто недосипала, що й «вдарило» по психіці. Це приклад того, що слід зберігати баланс у житті ― праці та відпочинку. Ми з дружиною працюємо з різними проблемами, зокрема, з втратою, з залежностями, з подружжями у кризі тощо. Наша праця триває, дякувати Богу, з 2005 р., і за цей час ми провели більше тисячі консультацій.

          ― Часто можемо почути коментарі про молитву прослави щодо її «надмірної емоційності». Що б Ви на це відповіли?

          ― У Книзі Буття читаємо, що Бог створив людину «дуже доброю» і дав їй дух, душу і тіло, в тому числі й емоції. Емоції самі по собі є нейтральними – ні добрими, ані поганими, вони допомагають людині реагувати на всі події в її житті. Емоції показують нам, що людина є живою і не відповідають за моральність чи святість людини. Коли говоримо про молитву прослави, то в Катехизмі Католицької Церкви читаємо: «Молитва прославлення, молитва хвали є безкорислива, оспівує Бога заради Нього Самого, прославляє Його не тільки за те, що Він робить, а тому, що Він є». Читаємо у Пс.8: «З уст дітей і немовлят учинив Ти хвалу ради Своїх ворогів, щоб знищити противника й месника» (Пс.8:3). Кожен християнин може використовувати молитву прослави як духовну зброю проти сатани, адже коли ми прославляємо Бога, то протистоїмо нашому противникові, а в іншому перекладі читаємо: «Ми закриваємо рота нашому противнику».

          Псалми чітко показують нам взірець молитви: ми можемо перед Богом виявляти свої емоції, як це робив цар Давид та інші автори псалмів. Адже там були і страх, і покаяння, і плач, і радість. Тому-то для нас взірцем молитви хвали є Слово Боже та навчання Церкви, а не думка інших людей. Людина, яка молиться молитвою прослави, може виражати себе так, як вона відчуває і хоче. Винятком може бути особа, яка веде себе неадекватно або є психічно хворою, або ж не прислухається до ведення лідера молитви. Наприклад, якщо ведучий прослави провадить молитву так, що запрошує всіх слухати Бога і перебувати в тиші, а людина в цей час бурхливо виражає свої емоції. Часто спостерігаю, що люди, які вперше є на молитві, або люди старшого віку полюбляють молитися спокійно. Скажу від себе словами Псалма 150: «Все, що дихає, – хай Господа славить!». Думаю, головне – молитися до Бога так, щоб Йому сподобалося. 

          Розмовляла Олеся Колос

          Матеріали використано із ЧАСОПИС ОКС №4 (Часопис Об’єднання Католицьких Спільнот). Повна версія ТУТ.

          “Об’єднання Католицьких Спільнот (ОКС) виникло в Україні в 2013 р. Об’єднання діє як платформа для співпраці, служіння, комунікації, формації тощо харизматичних греко- та римо-католицьких спільнот та євангелізаційних шкіл. Сьогодні ОКС налічує близько 70 учасників дійсних і асоційованих членів-спільнот та євангелізаційних шкіл-партнерів, які діють в Україні та поза її межами. ОКС очолює Голова та Рада, при ньому діє Офіс та Департаменти різноманітних служіння, а духовним опікуном є вл. Дмитро Григорович (єпарх Бучацький), відповідальний від Синоду єпископів за харизматичний рух в УГКЦ. Часопис ОКСу це можливість дізнатися більше про історію та життя Віднови у Святому Дусі у світі та в Україні зокрема, познайомитися з католицькими харизматичними спільнотами обох обрядів (їхня історія, цінності, служіння) та дізнатися про різноманітні формаційні та євангелізаційні школи, що діють в Україні”.  

          Читай також

        • Отець Роман Демуш: «Форум молодіжного душпастирства — знак надії і можливість почати говорити з молоддю однією мовою»
        • Досі думаєш, що Церква тебе не чує? Реєструйся і їдь на Всеукраїнський форум молодіжного душпастирства!
        • «Про що мовчать діти?» — серія розмов про потреби дітей з погляду психології та духовності
          • Оціни

            [ratemypost]