А коли ви востаннє сповідались?

Читай також

  • Перенесення мощів св. Івана Золотоустого
  • Якщо не почуваємося вартісними в Господі, то очікуємо, щоб хтось чи щось надало нам вартості
  • Господи, навчи нас любити!
        • А коли ви востаннє сповідались?

          До справжньої сповіді неможливо змусити, заставити, навіть переконати… До неї потрібно дозріти зсередини…

          Справжня сповідь/покаяння зароджується тоді, коли ми наближаємось до святості, або коли ми досвідчуємо як вона (святість) наближається до нас…

          Це коли ти відчуваєш, що ось зовсім поруч з тобою стоїть щось неймовірно прекрасне, а між вами – безодня… гріх… І ти так хочеш дотягнутись до того прекрасного, що починаєш просто заливатися сльозами покаяння через те, що тобі так далеко до нього…

          Це як світло, яке починає світити на тебе, а ти починаєш бачити себе краще… і далеко не з кращої, а саме з гіршої сторони… ти бачиш свій бруд, бачиш темряву в собі… а те світло таке гарне, ясне, тепле, так солодко і мило світить на тебе і вабить собою… і ти такий кажеш: «А посвіти ще сюди мені, будь ласка, в цю рану, в цей бруд і темряву мого життя! Посвіти сюди, в цю сферу мого життя, стосунків, немочі та болю… Тут ще ніколи не було світла, і я навіть не знаю, як воно має виглядати, бо ніколи не бачив його при світлі… Посвіти ще сюди, бо тут так темно, що мені самому страшно заглядати туди без світла… І туди посвіти, там де болить, болить так сильно, що я боюсь навіть думати про це…»

          Сповідь, покаяння, це не тоді, коли роздягають нашу душу і насміхаються з неї, а ми почуваємось приниженими, безпорадними, зневаженими і відкинутими… Це коли ми скидаємо з себе увесь той бруд, який принижує і зневажає нас, щоби нарешті почути себе вільними, чистими, гідними і прийнятими…

          Ми можемо розбити лоба собі і іншим, переконуючи в необхідності покаяння і сповіді, закликаючи/залякуючи/змушуючи сповідатися, але поки ми не нестимемо любові Отця, об’явленої Сином у Дусі Святому, то ніколи не досягнемо справжніх плодів покаяння. Це як любов, – до неї не можливо змусити, схилити, переконати, купити… Її треба свідчити, щоб інші досвідчили її, нею захопитись і надихнутись.

          Мабуть всі ті люди, що приходили до Івана на Йордан, досвідчували у ньому неймовірну Божу силу, благодать Духа Святого, в присутності якого вони просто не могли встояти і зовсім не хотіли пручатися… Їх просто розривало, і вони віддавалися Йому цілковито… а цей Дух Святий сам вів їх шляхом покаяння, занурюючи у води Йордану…

          Який же він солодкий, цей плід покаяння…

          Втішайтеся ним… смакуйте його… але не затримуйтесь занадто…

          «5 Тоді виходили до нього Єрусалим і вся Юдея, і вся околиця йорданська

          6 і приймали хрищення від нього в річці Йордані, сповідаючись у своїх гріхах» (Матей 3, 5-6).

          Отець Іван СОХАН

          Читай також

        • Перенесення мощів св. Івана Золотоустого
        • Якщо не почуваємося вартісними в Господі, то очікуємо, щоб хтось чи щось надало нам вартості
        • Господи, навчи нас любити!
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 3.6 / 5. Vote count: 7

            No votes so far! Be the first to rate this post.