Чи потрібні нам ікони і які?

Читай також

  • Освітлюємо життя вчинками віри
  • Жити без Бога – найбільше нещастя
  • Наскільки більше ми приділяємо уваги життю тут на землі, забуваючи про вічність?
        • Чи потрібні нам ікони і які?

          Якою є сучасна ікона? Чи обов’язково іконописання потребує академічної освіти? Чи є кафедри в академіях мистецтв, де навчають основ іконопису? Чи справді якість іконопису завжди залежить від духовних якостей митця? Чи, зрештою, потрібно сучасним іконописцям поєднувати традиції й новації? Про це — у розмові “Дня” з істориком мистецтва, проректором Львівської національної академії мистецтв Романом Яцівим.

          Скільки років технології іконопису, і звідки він прийшов?

          Технологія іконопису еволюціонувала від ранньої християнської доби, але зазнала найбільше вдосконалень у візантійському мистецтві. Оскільки писання ікон раніше здійснювалося ченцями у монастирях, то самі способи підготовки ґрунту (левкасу) та рецепти фарби були тривалий час доволі консервативними. Зрозуміло, що ці технології впродовж століть зазнавали певних змін, хоча навіть у сучасності чимало іконописців намагаються дотримуватися давніх, перевірених часом, рецептів. Разом із тим сьогодні поруч із класичними техніками використовуються й сучасні матеріали, найперше — акрилова фарба, на різних основах (ґрунтоване дерево, полотно) — залежно від функціонального призначення твору (для іконостасу в храмі, для приватного помешкання чи громадської установи, може бути й для виставки). Відповідно до призначення ікони вибудовується структура Образу з певним ідейно-символьним наповненням.

          Фото Романа Яцива 26.10.16 Современные иконы

          У чому традиція саме українського іконопису?

          Традиція українського іконопису, якщо брати до уваги попередні історичні епохи, полягає в органічній єдності з духовно-культурним кліматом в Україні, з морально-ціннісними пріоритетами життя народу, і навіть із певними політичними подіями. Тому український іконопис, для прикладу, епохи Ренесансу, а особливо бароко, вважається демократичним за своїм духом, за мірками християнської етики. Традиція українського іконопису вибудовувалася сумарністю культурно-регіональних відмінностей, які, у свою чергу, були інспіровані тими чи іншими особливостями життя народу, а також і політичних еліт. У цьому випадку треба розглядати кожну пам’ятку чи ціле явище у дуже конкретному історичному, а з ним — і середовищному контексті.

          Феномен українського іконопису полягає й у тому, що поняття традиції не зупиняло самого процесу оновлення ідей і форм, якими жило це мистецтво. Якщо на тих чи інших стадіях відчувалася певна застиглість, то неодмінно знаходилися ті автори, які пропонували інший шлях розвитку, і, як правило, він був пов’язаний з важливими суспільними процесами в житті української нації. Найбільше це відчитується в так званій народній течії українського іконопису.

          Чи є відмінність між релігійним живописом та іконописом?

          Відмінність між іконописом і релігійним малярством полягає в їхній різній ідейній і духовній основі. Ікона має метафізичну сутність і скерована до глибинних внутрішніх почувань людини, натомість релігійне малярство інтерпретує ті чи інші частини Біблійних текстів, звертаючись не лише до Ідеї християнської віри, а й до сюжетної фабули Старого чи Нового Заповітів. Лише в окремих пунктах християнських символів (смислів) релігійне малярство та іконопис можуть зближуватися між собою, але і в тому разі їх розрізнятиме структура Образу.

          Фото Романа Яцива 26.10.16 Современные иконы

          Чи з’явилися в сучасній іконі сучасні теми?

          Духовна та естетична природа ікони передбачає не лише метафізичні посили, а й теософські й навіть соціально-етичні реакції на певну історичну добу. Відомо, що в багатьох іконах минулого затрималися ті чи інші оцінки дійсності, найбільше — морально-ціннісні деформації в житті суспільства, порочні явища. В епоху модернізму іконопис зазнав суттєвої секуляризації, ввібравши у себе деякі полярні духовно-культурні доктрини часу, в тому числі й зі слідами атеїстичної свідомості. В посткомуністичну епоху іконопис позбавляється важких наслідків матеріалістичного світогляду, який залишив відбитки в деяких пам’ятках церковного мистецтва другої половини XX ст., намагаючись повернутися до базової парадигми християнського мистецтва в цілому. Тому проникнення в сучасну ікону тих чи інших ремінісценцій нової історичної реальності є сповна виправданим із погляду традиції. Особливо інтенсивно сучасні теми з’являються за останні роки, коли український народ знову бореться з московським завойовником — історичним ворогом України. Тема війни, героїзму нерідко трансформується в класичний образ козака Мамая, а також вписується в інші іконографічні мотиви — Богородиці-Покрови, св. Юрія, св. Михайла, Розп’яття Христового та ін. У такий спосіб глорифікуються образи наших сучасників (Небесна Сотня).

          Фото Романа Яцива 26.10.16 Современные иконы

          Як ставитеся до формальних новацій у сучасному іконописанні? Зараз відомі випадки, коли дуже світські (за тематикою творів) живописці беруться до створення ікон. Наприклад, про Олександра Войтовича, головна тема творчості якого — жіночий портрет та оголена натура. Тим часом цей художник написав кілька ікон для Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла. Наскільки можливе таке творче поєднання?

          Розвиток нової мови в іконописі — процес закономірний, хоча складний і не завжди ефективний. Деякі авторські інтерпретації канонічних образів мають дискусійний характер і не завжди годяться для тих ікон, які виконують роль у літургії. Бувають випадки, коли новостворена ікона «конфліктує» з середовищем храму, вносить у нього естетичний, а ще гірше — духовний дисонанс. Проте класична ікона спонукає до авторських інтерпретацій, так само, як і релігійні смисли потребують сучасної інтерпретації — тоді іконопис продовжує свій розвиток співвідносно з новими мистецькими ідеями сучасної епохи. На це, зокрема, вказують досвіди таких визначних мистців другої половини XX — початку XXI стст., як Юрій Новосільський, Яків Гніздовський, Микола Бідняк, Омелян Мазурик, Петро Холодний-молодший та ін. «Рефлексії над іконою, над особистими переживаннями довкола сакрального мистецтва», як назвав свою виставку «На папері» Данило Мовчан, є сповна прийнятними у разі відповідальної духовної настанови автора до свого творчого завдання. Так само не бачу суперечності у факті звертання до іконописного жанру тих художників, для яких ця сфера не є головною (для прикладу, творчість дуже цікавого львівського мистця Олександра Войтовича). Ключовим моментом у таких випадках є індивідуальна професійна, а ще більше — етична відповідальність автора перед таким вибором.

          Розмовляла Тетяна КОЗИРЄВА, “День”

          Фото вгорі: zik.ua

          Читай також

        • Освітлюємо життя вчинками віри
        • Жити без Бога – найбільше нещастя
        • Наскільки більше ми приділяємо уваги життю тут на землі, забуваючи про вічність?
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.