Коли ми хочемо бути щасливими – ми маємо бути вдячні, – розповів о. Андрій Микитюк зі Львова у програмі “Вечірні діалоги” на Живому радіо “Воскресіння”.
Вдячність – це запорука того, що людина може бути щасливою. Без почуття вдячності людина сприймає все як належиться: чи то від Бога, чи від людей, і бути щасливою тоді їй стає дійсно важко.
Ми хочемо мати багато чого і навіть уявляємо своє щастя. І що ми матимемо з того? Не знаємо.
Ми вдячні тоді, коли ми маємо щось цінне – або безцінне – і це ми отримали як дар. Ми не можемо це заробити, ми не можемо це купити, але це є щось таке, що ми отримуємо просто так. І тоді, з того моменту починається вдячність: коли ми це у нашому житті можемо побачити.
Найперше, що є безцінним і що є даром – це наше життя. Коли ми це побачимо, ми також зможемо усвідомлювати, як ми можемо бути щасливими постійно – тобто постійно вдячними.
Бог покликав нас до життя тут, в тій хвилині, в тому світі, щоб обдаровувати нас і вести далі до життя, до життя вічного.
Кожна мить – ніколи не повториться. Ми не можемо повернути час назад.
Теперішній момент є найцінніший. Те, що було – воно вже було. Те, що буде – воно ще буде. Однак зараз Бог дає нам цей момент.
Кожен момент несе нам можливість вибору: можливість зробити щось добре і бути вдячними за це, або щось інше.
Щастя – це коли ми використовуємо кожний момент, кожну можливість для добра і після того є вдячними.
Щастя – це коли ми використовуємо кожний момент, кожну можливість для добра і після того є вдячними.
Чи ми маємо бути вдячними Богові за все? Напевно, що ні. Ми не бажаємо бути вдячні за негаразди, терпіння, хвороби, за війни, за злочинність. Як ми можемо ці поняття поєднати зі щастям і вдячністю? Страждання, біль – це також моменти, які приходять у наше життя, щоб ми мали можливість щось вибрати або чогось навчитися краще.
Через труднощі ми можемо навчитися терпеливості, яка є важливою для нашого життя. Ми можемо навчитися бути відважними, говорити свою думку, бути сильними, витривалими, з розумінням ставитися до того, що відбувається.
Коли ми зуміємо побачити цей момент, який дарований нам Богом, побачити можливість, що Він нам хоче щось сказати, показати, і коли ми, користуючись тим моментом, вибираємо добро, то тоді ми є вдячні й щасливі, бо можемо цілковито відчувати ту радість, яку приносить нам добрий вибір у нашому житті.
Як ми можемо помітити моменти? Тут нам на допомогу можуть прийти правила дорожнього руху. Коли ми переходимо дорогу, то маємо подивитися ліворуч, праворуч, впевнитися, що нікого немає, що є безпечно і можна йти далі. Із тим моментом, щастям і вдячністю є подібно. Щоб помітити це, ми маємо зупинитися. Для того щоб побачити, ми маємо роздивитися. І зробивши вибір – йти далі.
Для того щоб побачити, ми маємо роздивитися. І зробивши вибір – йти далі.
Що означає зупинитися? Це деколи означає поставити собі такий червоний знак СТОП. Шум, гамір нашого життя, постійний рух і спішіння, пориви до чогось не дають нам можливості побачити, помітити.
Це як ми їдемо в поїзді, який швидко мчить: за вікном ми щось помічаємо, але не бачимо, бо пролітаємо повз. Натомість коли є зупинка, ми маємо можливість роздивитися і побачити кожну деталь.
Коли ми біжимо, коли ми заклопотані й не маємо часу насамперед на себе, а також на своїх близьких, друзів, коли ми женемось за якимось примарним щастям – нам треба зупинитись.
Ми встаємо зранку і біжимо: чистимо зуби, снідаємо і біжимо – на роботу, на навчання. Ми сприймаємо, що день почався. Ми звечора наставляємо собі будильник, але ми ж не знаємо, чи цей день розпочнеться. Бог дарує нам цей день! І коли ми зупинимося, коли ми роздивимося, що Бог наповнює наповнює наше життя усім найкращим. Кожну мить, яку Бог нам дає – є для нас. Зупинімось, роздивімось цю мить. Не лише зупинитись на хвильку й бігти далі. А роздивитись, насолодитись тим, що ми маємо довкола: тим днем, погодою, сонцем, туманом. В тумані теж є краса, бо ми не спішимо. Може, це є та мить, де нам Бог каже: зупиніться і подивіться, що є довкола. Оцініть це.
В тумані теж є краса, бо ми не спішимо. Може, це є та мить, де нам Бог каже: зупиніться і подивіться, що є довкола. Оцініть це.
Коли ми побачимо все, що довкола нас відбувається – тоді ми маємо діяти і йти далі. Помагати робити цей світ кращим, щоб ця вдячність поширювалася. Щоб ми всі разом могли дякувати Богові.
Бог створив не лише нас самих, а й багато інших людей. Можливо, ми зможемо бути тими, хто допоможе іншим зупинитися й побачити цінність Божу.
Християнське сприйняття світу постає тоді, коли ми дякуємо Богові за світ. Вдячність породжує відкритість людини до Бога, до світу, до земних справ. Тоді свою діяльність і працелюбність людина долучає до Божественної мудрості і доповнює цей світ, робить його кращим, приносить щастя і собі, й іншим.
Святий Августин казав: люби і роби, що хочеш. Якщо ми дійсно любимо Бога і цей світ – то можемо робити багато речей.
Лише в співпраці з іншими людьми ми можемо бути дійсно щасливими.
Записала Марта Зозуля
Фото вгорі: medicalxpress.com
Дивись також: МАРІЧКА ЧАБАН – БУТИ ЩАСЛИВИМ. Пісенник на ДивенСвіті
