Сюди мене привів Митрополит Андрей Шептицький

Читай також

  • Віримо, що наша молодь має бути натхненною, має мріяти і втілювати мрії
  • Так, ти не такий, як інші: не порівнюй себе і не страждай!
  • Отець Роман Демуш: «Любити ― це дарувати себе»
        • Сюди мене привів Митрополит Андрей Шептицький

          Є люди, про яких навіть не треба багато розповідати. Досить сказати чим займаються і стає зрозуміло: вони точно не нудьгують. Христина Кутнів очолює львівський осередок Руху „Українська молодь — Христові!“ вже досить тривалий час. І увесь цей час Христина змінює спільноту, а спільнота — змінює її. Пропонуємо познайомитися з лідеркою УМХ трохи ближче.

           Христю, як Ти прийшла до УМХ?

          — Можна сказати, що дорога до цієї спільноти була через „Пласт“. Тоді я надзвичайно цікавилася життям і вченнями Митрополита Андрея Шептицького, це захоплення триває досі. Незважаючи на те, що все своє свідоме життя я перебувала в церковному середовищі, все ж відчувала брак духовного зростання. Мені хотілося бути поруч із такою ж молоддю, яка теж прагне розвитку, з ким можна було разом помолитися, поділитися думками, переживаннями, поспілкуватися з духівником.

          Тоді часто усамітнювалася в молитві в крипті Храму Святого Юра. Пригадую, у той день я теж була біля гробу Андрея Шептицького. А, повернувшись додому, у Фейсбуці побачила інформацію про духовні бесіди в УМХ. Це було моє знайомство зі спільнотою. А вже невдовзі я пішла з УМХ-івцями на прощу до Унева. І тоді все почалося.

           Як на Тебе вплинула спільнота?

          — Спершу мушу сказати, що вагому роль у моєму формуванні все ж відіграв „Пласт“. Там я навчилася допомагати іншим, бачити їхні потреби. А також принципу: коли бачиш якусь роботу, не чекай, коли тебе попросять, а прийди і допоможи. Крім цього навчилася субординації.

          А щодо УМХ, то можу з впевненістю сказати, що цю спільноту я відкриваю для себе щодня щораз з іншої сторони. Мені найбільше імпонує, що тут є глибина у багатьох моментах, зокрема: у молитві, у пізнанні Бога, у катехизації, у спілкуванні та навіть у історії самої спільноти. Кульмінаційним моментом для мене було відкриття УМХ як  заповіту Митрополита Андрея Шептицького для молоді.

          А загалом, УМХ — це перш за все атмосфера. У форматі чаювання, обговорення ми творимо середовище, яке молоді допомагає шукати Христа і шукати себе. Перед вибором тематики зустрічей намагаюсь приватно спілкуватись з УМХ-івцями, щоб зрозуміти що вони зараз переживають і на які питання шукають відповіді. Це і є база питань, які ми розкриваємо з фахівцями щоп’ятниці. Усі наші заходи мають дві обов’язкові складові — молитву, якою все починаємо і завершуємо, а також спілкування. У нашій спільноті найважливішою є свідомість, що можемо послужити людям і Христові. Бог — у центрі нашої діяльності. Спільні молитви, літургії надихають, бо поєднуєшся з людьми духовно.

           Хто Тобі допоміг формуватися?

          — Я мала цікаве дитинство. У п’ять років мама відвела мене у вокальний ансамбль „Намисто“, де я провела 10 років свого життя. Хоча я не пов’язала своє життя з музикою, проте, я сформувалась у цьому середовищі. Тут я навчилась любити українську пісню, історію, відчула смак подорожі. Ми вивчили багато пісень різного жанру, з концертами відвідали чимало міст і країн.

          Вагому роль у моєму житті відіграла зустріч зі священиками і монахами. Не можу оминути особу єромонаха-студита Василя Вороновського. Саме завдяки о. Василю я познайомилася зі середовищем УГКЦ і почала спілкуватись з отцями-студитами.

          Добряче на моє формування вплинула й участь у Малій академії наук. Велику роль у моєму житті відіграло і навчання в Українському Католицькому Університеті та зустрічі із владикою Борисом Ґудзяком.

          Взагалі моє життя дуже залежить від зустрічей. Мала щастя побувати на кількагодинній зустрічі зі світлої пам’яті Блаженнішим Любомиром. Вона мене дуже перемінила. Тоді я навчалася на третьому курсі. Тема моєї курсової роботи стосувалася теми студитів, тож я їздила на інтерв’ю до Патріарха. Хоча до останнього не вірила, що Він знайде для мене час. На моє здивування, Блаженніший одразу призначив зустріч. Ця розмова була надзвичайною! Його кредо — „Бути людиною“ я й запозичила собі, як життєвий принцип.

           Як перевантажуєшся, надихаєшся для нового витка діяльності?

          — Дуже люблю мандрувати. Мені складно вдома всидіти. Навіть не завжди планую поїздку, а вирішую спонтанно. Дуже люблю гори. Коли переживаю якісь труднощі, то йду в гори і підкорюю чергову вершину — це мене надихає. Бо розумію, що зуміла перебороти те, що мені не давалося легко. Також у подорожах подобається читати. Для мене поїздка із книгою — ідеальний варіант. Нещодавно побувала на волонтерській програмі у Франції. Це була також добра нагода змінити вид діяльності — допомагала готувати їжу для паломників, а також послужити іншим людям.

           

           А що читаєш?

          — Дуже люблю романи, які показують близького Бога. Коли розумієш, що не треба десь бігти, чи їхати, щоб його побачити: „Хижа“, “Куди приводять мрії?”, „Бог ніколи не моргає“, серію книжок про таланти, історичні книги.

           Про що мрієш?

          — Мрію, щоб УМХ стала всеукраїнською організацією. А щодо себе, то колись, як була маленька, мала можливість побувати в Лондоні, — дуже хочу повернутися туди. А ще — побачити Рим. Бо досі бувала в Італії, але не складалося побувати саме у її столиці.

           

          Спілкувалася Наталія ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Віримо, що наша молодь має бути натхненною, має мріяти і втілювати мрії
        • Так, ти не такий, як інші: не порівнюй себе і не страждай!
        • Отець Роман Демуш: «Любити ― це дарувати себе»
          • Оціни

            [rating-system-posts]

               

              Про автора

              Наталія Павлишин
              Журналіст "ДивенСвіт"

              Leave a Comment