Існування в’язничної системи ― це можливість для Церкви проявити весь потенціал, яким Господь наділив її у справі милосердя. В’язниця, я переконаний, ― єдине на землі місце, де всі заклики до милосердя щодо душі і тіла можна виконати водночас: „нагодуй голодного; напій спраглого; зодягни нагого чи того, хто не має пристойного одягу; відвідай того, хто знаходиться у в’язниці…“, — розпочав розмову отець Костянтин.