Сьогоднішній євангельський уривок 17-ї Неділі від Зіслання Святого Духа розповідає про терпеливість Ісуса, нетерпеливість учнів і терпіння однієї матері.
Жінка, про яку розповідає нам з Вами євангелист Матей, хоча й була поганкою, але є чудовим уособленням тисяч жінок молільниць, які належать до парафіяльних спільнот “Матері в молитві”. Її надокучливе прохання, що переросло в крик, хоча і змусило нервувати апостолів, але виявляє в ній ту характерну рису, яка має бути притаманна кожному з нас, що хочемо випросити щось в Господа. Показове ігнорування Ісусом її прохання було своєрідним педагогічним прийомом, щоб показати нам із Вами те, на що може і повинна бути здатна людина, що чогось справді хоче. Діалог Ісуса з учнями, а відтак і з самою жінкою, являє перед нами зовсім іншого Ісуса, ніж ми звикли бачити. Але все це: і мовчання, відмова, і обзивання щенятами поган – все підпорядковано одній меті. Цією метою є показати учням і нам з Вами, що означає велика віра і усильна молитва.
Приступивши до Ісуса, вона назвала його Сином Давида. Це месіанський титул, який підтверджував, що вона має Ісуса за когось більшого, ніж просто цілителя. Вона виявила свою віру молитвою прохання про свою дочку. Відтак, приправила цю молитву покорою, відкрито визнавши свій низький статус. І все це “приготоване на постійному вогні” наполегливості. Хіба це не може послужити “рецептом” для наших матерів в молитві, які через віру, неперервну молитву і покору можуть випросити численні добродійства в Ісуса, “який вчора, сьогодні і завтра – Той самий”.
