Декілька років тому я вперше відвідала Святу землю. Ця поїздка зміцнила мою впевненість у тому, що наша християнська віра побудована не на вигаданих філософіях чи легендарних міфах, а на історично правдивих подіях, записаних реальними людьми у достовірних місцях, що збереглися до наших днів.
Один із найглибших і конкретних висновків я зробила у Вифлеємі. Це не просто маленьке містечко з мелодій різдвяних пісень, це реальне місце з важливою біблійною історією та богословським значенням. Через згадки про Віфлеєм у Святому Письмі ми бачимо, як Ісус виконав і показав себе Агнцем Божим, Царем-пастирем і Хлібом життя.
Агнець Божий
Перша згадка про Віфлеєм у Писанні міститься в Книзі Буття 35:19-21 як про місце поховання Рахілі. Рахіль була дружиною Якова, одного з патріархів у роді Ісуса, а її ім’я означає «овечка» ― ягня або вівця. Цей уривок також говорить нам, що Рахіль була похована в Мігдаль-Едері — на івриті це слово перекладається як «вежа стада». Відповідно до єврейської історії, саме в Мігдаль-Едер у Віфлеємі народилися непорочні первородні ягнята чоловічої статі, яких загорнули в тканини і принесли до Єрусалиму як пасхальну жертву в храмі — незвичайну ознаку прийдешнього Агнця Божого.
Пізніше в Писанні Міхей оголосив, що у «вежу стада» прийде цар (Міхей 4:8) — єдиний істинний Цар Ісус, якого Йоан Хреститель уперше представив світові як «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йоана 1:29).
Цей Ісус народився у Віфлеємі, був загорнутий у пелени і врешті-решт принесений до Єрусалиму під час Великодня, де Він «принісши лиш одну за гріхи жертву, возсів назавжди по правиці Бога,» (Євреїв 10:12) — так само, як ті непорочні ягнята чоловічого статі, загорнуті в пелени та принесені до Єрусалиму для жертвоприношення з Мігдал-Едера у Віфлеємі.
Ісус прийшов не скасувати закон, але виконати його (Матея 5:17), і ми бачимо, як Він тут виконує закон про пасхальне ягня ― жертовне ягня, народжене у Вифлеємі і взяв на себе гріхи Божого народу, померши замість нього в Єрусалимі.
Завдяки крові ягняти, пролитої над одвірками дверей ізраїльтян у Єгипті, Божий гнів проминув їх у милості. А для тих із нас, хто покладає свою віру на Ісуса, Ягнята Божого, Його кров над нашими життями призводить до того, що Божий гнів проходить над нами у милості на вічні часи.
Пастир-цар
Вифлеєм, можливо, найбільш відомий у Святому Письмі як місто Давида ― дивовижного хлопчика-пастуха, який переміг велетня і згодом став царем. Писання пророкувало, що з роду Давида прийде син, чия домівка і царство будуть засновані навіки «А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство. Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки. Я буду його батьком, а він буде мені сином; коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами: милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою. Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.» (2 Самуїла 7:12-16).
Цим сином був Ісус. Святе Письмо описує Його як «великого пастиря овець» (Євреїв 13:20), який переміг гігантів смерті, гріха та ганьби, посівши своє місце істинного Царя Божого народу.
Саме цьому Царю Бог дав «престол отця Його Давида, щоб царювати навіки» (Луки 1:31-33). Вже зараз Він править і царює у Свого Батька в образі Агнця. Перед Ним усі, хто перебуває навколо трону, падають у поклоні, проголошуючи: «І я бачив посеред престола і чотирьох істот, і посеред старших Агнець стоїть, мов заколений, який має рогів сім і очей сім, що є сім духів Божих, посланих на всю землю. І прийшов і взяв книгу з правиці того, хто сидить на престолі. І коли взяв книгу, чотири істоти і двадцять чотири старші впали перед Агнцем, маючи кожен гуслі і келехи золоті, повні тиміяму, що є молитви святих. І співають пісню нову, говорячи: «Достойний ти взяти книгу і розкрити печаті її; бо ти був заколений, і викупив Богові кров’ю своєю з кожного племени і язика і люду і народности; і зробив їх царством священиків Богу нашому; і царствуватимуть на землі.» Потім я бачив, і чув голос ангелів багатьох навколо престола і істот і старших; і було число їх – множини множин і тисячі тисяч, що казали голосом гучним: «Достойний Агнець заколений прийняти силу і багатство і мудрість і кріпкість і честь і славу і благословення.» І всяке створіння, – на небі і на землі і під землею, і на морі, і все, що в них, – чув я, казало: «Тому, хто сидить на престолі, і Агнцеві – благословення і честь і слава і влада на віки вічні.» І чотири істоти говорили: Амінь. І старші впали і поклонились.» (Одкровення 5:6-14).
Хліб життя
До того дня, коли ми разом із тими, хто сидить навколо престолу, будемо прославляти і насолоджуватися цим Агнцем Божим і Царем-пастухом у нашому вічному домі, Він обіцяє забезпечувати нас усім необхідним, як хлібом насущним, день за днем. Віфлеєм означає «дім хліба», і з цього дому прийшов Той, Хто явив Себе як Хліб життя: «Ісус же їм: «Я ― хліб життя. Хто приходить до мене ― не голодуватиме; хто в мене вірує ― не матиме спраги ніколи.» (Йоана 6:35).
У це Різдво і щодня ми відчуватимемо спокусу шукати задоволення в тимчасових насолодах і тлінному майні цього світу, але в результаті знову будемо очікувати задоволення наших глибоких потреб — у непохитній любові, постійному мирі, неминучій радості, непорушній надії, незмінному сподіванні, що рясніє благодаттю і славою, яка перевершує нашу власну.
Ісус запрошує нас натомість покласти наші серця і надії на Нього — Хліб життя, народжений у домі хліба, що зійшов з небес і дає життя світові, бо ті, хто приходить до Нього, ніколи не голодуватимуть і ніколи не загинуть (Йоана 6:33-35). Це добра звістка і велика радість. У домі хліба, у місті Давида, народився Спаситель. І Він є Христос Господь (Луки 2:10-11).
Не пропустіть Його
Найемоційніший момент моєї поїздки у Вифлеємі, коли я спостерігала за хлопчиком, який несе свого ягняти прямо за міською брамою. Його не помітив галасливий натовп, як часто Ісус був тоді і залишається сьогодні в хаосі нашого життя та різдвяної метушні.
Та навіть коли метушливі, зосереджені на собі, захоплені світом люди поспішають повз Агнця Божого, що народився у Віфлеємі заради нас, ми згадуємо ангелів, які співали, пастухів, що прийшли, і волхвів, які схилили коліна перед Агнцем Божим, Царем-па життя.
Коли ми зберігаємо все це в наших серцях (Луки 2:19), наші душі звеличують Господа, а дух радіє (Луки 1:46-49). Від маленького містечка Вифлеєма до будь-якого місця, де ми опинимося цього Різдва, Він зробив для нас великі справи.
