А ви знали, що ми приречені на успіх, благословення, перемогу?! Ну хіба би щось самі свідомо напартачили і відмовились/віддали/продали свою славу, як Ісав продав Якову своє первородство… А так-то ми приречені на успіх:)
Так, приречені!! Ми звикли вживати це слово «приречення» в негативному контексті (приречені на поразку, бідність, невдачу…), і аж ніяк не в позитивному, а це – велика помилка!
Ми приречені на успіх, благословення і перемогу, бо саме для цього ми й були створені і до цього покликані! Ми народилися в любові з глибини Божого серця і уже апріорі сповнені Його благословення, і Ним же покликані (наречені, приречені) увійти в повноту Його слави.
Так от, а що ми робимо, коли знаємо/впевнені, що все обов’язково буде АЛИЛУЯ?! – Ми терпеливо очікуємо сповнення цієї обітниці і твердо стоїмо в цьому слові Господньому. Ми робимо те, що можемо, що залежить і очікується від нас, але не тому, що ми самі забезпечуємо його реалізацію, наче це лише наша власна обітниця, а для того, щоби бодай в такий символічний спосіб отримати частку, бути причасником/співучасником того великого, що приготовлене нам від початку.
Ми проголошуємо цю Божу обітницю в молитві перед Ним, але не як якусь сакральну мантру, яка має налякати ворога і заспокоїти нас, і не для того, щоб вмовити/нагадати про неї Богу, – а для того, щоби самому наповнитись нею, повірити в неї, жити/дихати нею як своєю сутністю, своїм ДНК.
Ми приречені на успіх… Не бійся, не переживай, все буде добре… Господь звільнить нас від ворога…
Отримавши таку обітницю у видінні від Господа пророк Авакум спочатку по-малу відходить від стресу/враження на фізичному та психо-емоційному рівні, наче після якогось наркозу/адреналіну: «Почув я це, і затремтіло моє нутро; на вість про це уста в мене задрижали. Біль проймає мої кості, і ступні мої підо мною захитались».
А потім Авакум просто бере сідає і спокійно чекає, коли ж нарешті прийде його багословенне щастя/визволення,- т.т. коли нещастя впаде на голову його ворогів: «Я жду спокійно на день нещастя, щоб упало на народ, який на нас нападає».
Якесь таке очікування сповнення Божої обітниці про те, що ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА, переживаю і я зараз, щоправда не завжди спокійно, а часто з болем і деколи на голках…
«Почув я це, і затремтіло моє нутро; на вість про це уста в мене задрижали. Біль проймає мої кості, і ступні мої підо мною захитались. Я жду спокійно на день нещастя, щоб упало на народ, який на нас нападає» (Авакум 3, 16).
