Бог не створив людину для страждання. Страждання вибрала вона сама. Хай не прямо, хай під прикриттям насолоди, але плоди свого невдалого вибору пожинає явно. Та попри те Бог не залишає її. А часто використовує дочасне видиме болісне страждання, аби врятувати її від найгіршого…
Серед численних мислителів, небайдужих до людського страждання, Климент Александрійський теж сказав своє слово. Ба навіть направив нас до Слова. Яким і через Якого постало все (пор. Йо 1,3; 1Кр 8,6). До Того, Хто дав почин нашому спасінню (пор. Євр 2,10). А задля того і сам постраждав. «Праведник ― за неправедних, омертвлений тілом, але оживлений у дусі» (1Пт 3,18).
Велика таїна Божого Воплочення, – зазначає у своєму творі «Протрептик» («Заохота») Климент Александрійський. Тому й воліє говорити про Слово Боже дещо алегорично. Тим паче аудиторія, якій адресовано «Протрептик», ― люди з-поза лона Церкви: або ті, які відпали від неї, або ті, яких не впускають до неї язичницькі звичаї.
Тому й ставить їм перед очі цей Отець Церкви гармонію і лад, які панують у всесвіті. Немовби звучання добре злагодженої симфонії. А посеред цієї симфонії особливого звучання набуває винятковий Інструмент, Сам Ісус Христос, Син Божий. «Чого ж хоче цей інструмент, Слово Боже, Господь, Пісня нова?» – запитує Климент. І відповідає: «Відкрити очі сліпим і вуха глухим, направити до справедливості кульгавих і заблудлих, показати Бога безумним людям, покласти край загибелі, перемогти смерть і примирити з Отцем неслухняних синів» («Протрептик» 6,VI).
А людина цьому доброзичливому задуму ще й противиться. І часом дуже сильно. «Він обіцяє вам свободу ― ви ж утікаєте в рабство; Він дарує спасіння – ви прямуєте до смерті; Він дарує вам вічне життя ― ви очікуєте покарання і передбачаєте вогонь, який приготував Господь дияволу і ангелам його» (9, LXXXIII).
Бо очевидне Боже для нас далеко не очевидне. Нас тягне до задоволень. Але тут і тепер. Які є незрівнянно нижчими, убогішими, ніж ті непроминальні, які хоче нам дати Бог. Хоче значно сильніше, ніж ми самі. Адже краще розуміє їхню користь для нас.
«Спасати когось без його волі є насильством, а за його вибором ― благодіянням», ― каже Климент Александрійський у іншому своєму творі «Який багач спасеться?» Бог справді шанує нашу волю. Але з любові Своєї не залишає нас у полоні нашого хибного вибору і в різний спосіб підводить нас до вибору правильного. Бо знає – наш неправильний вибір смертельний для нас.
Аби визволити нас від нього, Бог використовує різні засоби. «Погрожуючи, наставляє; сварячись, виправляє; оплакуючи, жаліє; граючи на струнах, прикликає» («Протрептик» 1, VIII). Діє як мудрий лікар. А лікарські засоби, як знаємо, не завжди приємні. Часом ― дуже болючі. Але ефективні. Як і наші земні страждання.
Ними Бог напоумлює нас, аби ми не збилися на манівці з нашого основного курсу ― Небесного Царства. Аби стали подібними до Нього. Переживаючи ті чи інші страждання, своє безсилля в них, ми звертаємось до Істинної Сили. У цьому полягає чеснота побожності. «Побожність же, уподібнюючи, наскільки це можливо, людину Богові, дає їй відповідно Бога вчителем: тільки Він здатний справді зробити людину схожою на Себе» (9, LXXXVI). Засобом лише Йому відомим.
Наша справа – довіритись всемогутності, безмежній мудрості і неосягненній любові Творця. І якщо це усвідомимо, зайвим стане запитання: «Чому? Чому саме я зазнаю таких страждань?» Адже перебуватимемо у присутності Божій, здійснюватимемо постійне поклоніння Йому. «Ніхто не зможе наслідувати Бога інакше, ніж благоговійно поклоняючись Йому, а служити і поклонятися не інакше, ніж наслідуючи» (11,CXVII).
Василь КАЛИТА для ДивенСвіту
