Бути християнином важко

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Бути християнином важко

           У рабстві перебувають не лише ті, хто ніколи не чув або відмовляється вірити в Євангеліє, але і багато з типових «навернених» цього покоління. Ми самі створили цю дилему, нехтуючи обов’язком знайомити людей з повним посланням про те, що означає йти за Ісусом. Багато хто вважає, що вони вільні, але в реальності не мають свободи, а їх життя є підтвердженням цьому. Ісус каже:

          «Істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха. Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно. Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними» (Ін.  8:34-36).

          Ці слова повторюють сенс істини про плоди дерева. Якщо хтось постійно коїть гріх, він є рабом гріха. Він не є сином, оскільки його натура не змінилася. Він може вважати себе вільним, бо вимовив молитву грішника, проте він не повністю віддав Ісусу свої права. Він бажає зберегти свою фальшиву свободу і отримати вигоди спасіння. Мати те і друге одночасно неможливо!

          Як говорилося раніше, люди переживають своє «народження згори» з радістю, захватом і пристрастю, бо це щось нове і свіжіше. Проте рано чи пізно почне проявлятися їх незмінена природа, що ховалася за євангельськими термінами і стилем життя. Вона проявлятиме себе вже в християнських колах. От чому цю помилку так важко виявити. І все-таки Новий Завіт попереджає нас особливо щодо цього обману.

          Павло пише: «Знай же, що в останні дні дуже важко буде бути християнином» (2Тим. 3:1, англ. переклад). Ми живемо в останні дні. У цьому немає жодних сумнівів. Усі пророчі Писання говорять про швидке повернення Ісуса. Павло передбачав, що наші дні будуть найважчим періодом у тому, що стосується поняття «Бути християнином».

          В інших перекладах стосовно нашого часу використовуються слова небезпечний і жахливий. Чому? Вивчаючи часи життя Павла, ми бачимо, що він переживав велике протистояння. П’ять разів отримував удари батогом і тридцять дев’ять ударів палицею, три рази його били різками, один раз побили камінням, довгі роки він провів у в’язниці. Куди б він не прямував, скрізь стикався з гоніннями. Проте Павло каже, що наші дні будуть найбільш важкими для християн! Чому? Він сам дає відповідь:

          «Бо люди будуть самолюбні, сріблолюбні, зарозумілі‚ горді, лихослівні, батькам непокірні, невдячні, неправедні, недружелюбні, непримиренні, нестримані, жорстокі, ненависники добра, наклепники, зрадники, зухвалі, пихаті, більше розкошолюбні, ніж боголюбні» (2Тим. 3:2-4).

          Якщо уважно вивчити його слова, то у вас може виникнути питання, що він намагається цим сказати. Невже список цих рис настільки сильно відрізняється від характеристик людей, що жили в дні Павла? Його сучасники мали усі ці риси вдачі. Вони були самолюбні, жадібні до грошей, нечестиві, жорстокі і т. д. Навіть Петро сказав у день П’ятидесятниці: «Спасайтеся від роду цього лукавого» (Діяння 2:40). Так чому ж Павло особливо виділяє наше покоління, в якому ці характеристики стануть причиною найскрутнішого часу для християнина? Продовжуючи, він дає пояснення: «Що мають вигляд благочестя (істинної віри), сили ж його відреклися» (2Тим. 3:5, Розширений переклад).

          Отже, ви бачите, чому важко бути християнином у наш час. Багато хто (згідно з іншими уривками Нового Завіту) називатиме себе християнами, народженими згори або врятованими, але не дозволять хресту убити їх его. Вони не приймуть рішення залишити усі свої права, щоб йти за Ісусом. Такі люди щиро віритимуть, що Ісус їх Спаситель, але приєднаються до Нього більше через те, що Він може зробити для них, ніж через те, Ким Він є. Це нічим не відрізняється від ситуації, коли жінка виходить заміж за чоловіка через гроші. Можливо, вона виходить заміж по любові, але рухома неправильними мотивами. За цими ж мотивами люди шукатимуть Ісуса заради спасіння, набожного суспільства, успіху в цьому житті і заради мешкання на небесах після смерті. Щиро вірячи, що Христос їх Спаситель, вони так ніколи і не передадуть Йому контроль над своїм життям.

          Розмиті межі

          Ще одна трудність полягає в розмитих межах. Давайте подивимося на людину, яка шукає свого, але називає себе народженим згори, має благочестивих друзів, відчуває захоплення від християнських служінь, але залишилася з незміненою природою. По суті, така людина – неумисний шахрай, і трудність полягає в тому, що її самообман поширюється як захворювання. Дуже важко бути істинним вірним, якщо людина засновує своє життя на «нормах» християнської культури, не співпадаючих з нормами неба. За часів Павла, якщо людина була віруючою, її життя щогодини перебувало в небезпеці. Не виникало навіть питання – присвятила вона себе Ісусу чи ні, бо людина чітко проводила лінію свого життя. Павло продовжує: «А ти наслідував мене у вченні, житті, прихильності, вірі, великодушності, любові, терпінні, у гоніннях, стражданнях, що спіткали мене в Антиохії, Іконії, Лістрах; які гоніння я переніс, і від усіх визволив мене Господь. Та й усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані. Лихі ж люди і обманщики матимуть успіх у злому, зводячи інших і себе зводячи» (2Тим. 3:10-13).

          Павло зрозуміло усе пояснив. Він не лише учив, але і жив з єдиною метою (рухомий вічністю, про що піде мова далі в цій книзі), через яку Тимофій міг довіряти Павлу. Причиною були не відповіді на молитви, не надприродні дари, що творять дива, не чудова здатність учити Слову Божому. Ні, він вказував не на це. Він говорив про стиль життя. Це було і має залишатися вирішальним фактором.

          Він продовжує такими словами: «лихі люди і обманщики» досягатимуть успіху. Усі ми розуміємо, що краще триматися чимдалі від злої людини, проте обманщики, чия зовнішність не відповідає їх істинній натурі, є найбільшою небезпекою. Ці люди називають себе християнами і мають християнський вигляд, але в їх житті немає жодного доказу присутності сили благодаті, що змінює. Зверніть увагу, Павло каже, що вони не лише обманюють інших, але і самі обдурені.

          Про це нас попереджав не лише Павло, але і інші автори Нового Завіту. Іуда каже нам: «Улюблені! Маючи старання писати вам про загальне спасіння, я визнав за потрібне написати вам‚ благаючи боротися за віру, раз передану святим» (Іуди 3).

          Зверніть увагу на наполегливість, що звучить у його словах. Бажаючи говорити про те прекрасне, що ми отримуємо через спасіння, Іуда все-таки мав написати ще про дещо. Йому довелося надихати нас на битву за віру. Що це за битва? Далі він пояснює: «Бо укралися деякі люди, що здавна призначені на цей осуд, нечестиві, які благодать Бога нашого обертають на привід до розпусти і відкидають єдиного Владику Бога і Господа нашого Ісуса Христа» (Іуди 4).

          Битва полягає в боротьбі проти впливу людей, що перекрутили благодать Божу для вибачення свого нечестивого життя. Такі атаки більш смертельні, ніж усі зовнішні гоніння на церкву. Вони небезпечніші, ніж закони, що суперечать біблійним принципам, наприклад, дозвіл абортів і обов’язкове вивчення в школі теорії еволюції. Їх вплив набагато сильніший, ніж вплив якогось культу або хибної релігії. Вони згубні навіки!

          Ви, можливо, запитаєте, як це застосовано до людей у церкві, адже слова Іуди відносяться до тих, що відкинули або відреклися від Ісуса Христа. Сьогодні в наших церквах ніхто, хто вчинив так, не зміг би бути прийнятий як християнин. А чому ви вважаєте, що в ті часи вони були більш уразливі? Ще раз уважно прочитайте уривок Писання. Ці люди вкрались непомітно в наше коло. Ніхто в наших служіннях сьогодні або за часів Іуди, що відкрито заявив про своє зречення від Христа, не зміг би залишитися непоміченим. Як же вони відкидають Його? Відповідь ми знайдемо в іншій книзі Нового Завіту. «Вони говорять, що знають Бога, а ділами відрікаються» (Тит. 1:16). Вони відрікаються від Нього не словами, але своїм життям. Заявляючи, що знають Бога, сповідуючи Ісуса своїм Господом, насправді своїми справами показують абсолютно інше. Пам’ятайте, вони обманюють не лише інших, але і самих себе. Іншими словами, вони з усією щирістю вважають, що є християнами.

          Джерело

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.