«Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар» (Лк. 18, 10).
Вражає, як багато важливих подій, описаних в Священному Писанні, відбуваються у контексті молитви. Це особливо помітно в описі подій, пов’язаних з земним життям Ісуса Христа.
Ось Ісус приймає Хрещення в Йордані від Йоана і саме коли Він молиться, стається чудо Богоявлення: «І коли Ісус, охристившись, молився, відкрилось небо, і Святий Дух у тілеснім вигляді, немов голуб, зійшов на нього, та залунав з неба голос: “Ти – мій Син любий, тебе я вподобав.”» (Лк. 3, 21-22). На горі Тавор Ісус преображається під час молитви: «І коли він молився, вигляд його обличчя став інший, а одежа – біла та блискуча» (Лк. 9, 29).
Ісус розпочинає свій день з тривалої молитви: «Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився» (Мр. 1, 35). Навіть коли маси народу тиснуть на нього звідусіль, Ісус не дає себе поглинути потокові людських очікувань і запитів, але чітко визначає свої пріоритети у житті: «Чутка про нього ширилась дедалі більше, і сила людей збігалася, щоб його почути й вилікуватись від своїх недуг. Та він відходив у місця самітні й молився» (Лк. 5, 15-16).
В годині темряви, коли на Нього має впасти хрест страждань, Ісус готується до цього вирішального моменту свого земного шляху усильною молитвою: «Повний скорботи та тривоги, ще пильніш молився, а піт його став, мов каплі крови, що падали на землю. Підвівшись від молитви, він підійшов до учнів і застав їх сплячими від смутку. І сказав їм: “Чого спите? Вставайте та моліться, щоб не ввійти в спокусу!”» (Лк. 22, 44-46). Останні слова Ісуса на цьому світі теж були слова довіри, скеровані до Небесного Отця: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк. 23, 46).
Можна сказати, усе земне життя Ісуса було просякнуте молитвою – повним довір’я спілкуванням Сина з Отцем у Святім Дусі. Саме тому Його життя було таким величним і багатим на плоди спасіння.
Життя багатьох людей на цьому світі буває дуже поверховим і порожнім, тому що в ньому є місце і час на все, за винятком, на жаль, молитви. Тим часом молитва для людини є необхідною більше, ніж пожива і повітря для тілесного життя. І молитва є рівно ж чимось дуже природним для людини. Свого часу кардинал Томас Шпідлік вжив ось таке влучне порівняння: «Питатися, чому людина молиться, це все одно, що питатися: чому птах співає. Відповідь дуже проста: бо така його природа. Подібно і людина молиться, бо така її природа».
Людина живе повноцінним життям лише тоді, коли схиляє голову і коліна перед Богом на молитві. І саме під час молитви життя людини найповніше, бо тоді вона єднається з Богом – Джерелом вічного життя і самим Життям.
Фарисей і митар – люди такі різні, проте ведені однією спільною для всіх людей життєвою потребою: молитися. Такої мудрості молитви нехай Господь дарує кожному і кожній з нас!
«О Господи! – до тебе я взиваю: Поспішись до мене, почуй мій голос, коли до тебе взиваю! Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх – немов вечірня жертва. Постав, о Господи, моїм устам сторожу; до дверей губ моїх – варту! Не дай схилитися серцеві моєму до чогось злого, ані чинити лихі вчинки з людьми, що творять беззаконня, – їхніх ласощів не хочу їсти. Хай праведник по-доброму б’є мене й виправляє; а олія грішного хай не намастить моєї голови; я все таки молитимусь, не зважаючи на їхні злі вчинки» (Пс. 141, 1-5).
