«Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене». (Мт. 25, 34-36).
Вчора Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвальдас Кульбокас розчулив до сліз, а водночас спонукав мене зробити наші тижневі роздуми над Євангелієм м’ясопусної неділі дещо іншими, ніж звичайно.
Я на Літургії стояв поруч з ним. І ось підчас читання цього Євангелія владика Вісвальдас повернувся до мене і тихим голосом сказав: «А нам навіть не дозволено відвідати наших полонених отців Івана і Богдана!». Мене вразила ця його спонтанна реакція на наш біль і я пообіцяв обов’язково розказати це отцям після їхнього визволення, – як дуже переживав за них представник Папи в Україні.
Відтак вже перед усією Церквою Нунцій на початку наприкінці Літургії звернувся до присутніх спонтанними роздумами, кажучи: «Ваше Блаженство, коли Ви сьогодні говорили проповідь про Євангеліє, я думав, що Євангеліє існує в одному світі, який створив Господь. Бо там написано в Євангелії: «…бо я голодував, і ви не дали мені їсти, бус спраглий і ви напоїли мене, був у тюрмі і ви навідались до мене…». У березні в Маріуполі люди не мали ні води, ні хліба; ні Ви, ні я, ні з допомогою Папи Франциска ми не могли привезти цим людям воду; наші священники і наші сестри везуть хліб в Харківській області тепер і потрапляють під обстріли; наші священники в Бердянську знаходяться у в’язниці вже – я порахував – 96 днів і ми не можемо їх навідати… Тому існують два світи: в одному світі ми можемо виконати це Євангеліє, і існує цей світ, в якому ми не маємо можливості виконувати це Євангеліє. Тому наша молитва: Господи, поверни нас у Твій світ, який Ти створив!» і відтак Владика Кульбокас, представник не тільки Папи, але і дружнього нам литовського народу, повернувся до тексту свого підготовленого слова…
Дякую Вам, Владико, за вболівання про долю українського народу!
Не забуваймо про отців Івана Левицького та Богдана Гелету та усіх наших братів і сестер, які надалі перебувають у полоні, молімося про визволення і спасіння їх та усіх тих, хто перебуває у страшному світі неволі і безправ’я не колишньої, на жаль, але надалі сучасної нам «тюрми народів»!
«…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25, 40)
