Крізь усі дні Великого Посту наші аскетичні зусилля супроводжує покаянна молитва св. Єфрема Сирійського, одного з визначних вчителів духовного життя на християнському Сході. Пригадаймо собі цю молитву, яку ми молимося, поєднуючи із доземними поклонами як виявом нашого покаяння і скрухи серця:
«Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, недбайливости, властолюб’я і пустомовства віджени від мене.
Духа чистоти, покори, терпеливости й любові Даруй мені, слузі твоєму.
Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо ти благословенний на віки вічні. Амінь.»
Ось як роздумує над значенням цієї молитви один сучасний богослов: «Чому ця коротка і проста молитва посідає таке важливе місце у всьому великопостовому богослуженні? Бо у ній в особливий притаманний тільки цій молитві спосіб перелічено всі негативні і позитивні елементи покаяння і визначений, так би мовити, список наших особистих подвигів. Мета цих подвигів – передовсім – вивільнення від якоїсь основної недуги, яка визначає напрям усього нашого життя і перешкоджає ступити на шлях навернення до Бога» (О. Шмеман).
Справді, стаючи на дорогу великопостового покаяння, важливо побачити і визначити оту головну ваду, яка найбільше перешкоджає нашому єднанню з Богом і саме проти неї скерувати наші аскетичні зусилля. Досвідчені старці рекомендують такий підхід: не пробувати воювати з усіма нашими вадами і слабкостями воднораз, бо ми тільки розпорошимо сили, а ефект буде дуже мізерний, або і ніякий. Натомість було б дуже бажаним виокремити щось одне і саме в цьому напрямку робити послідовні і витривалі зусилля. Дивним чином, осягнувши поступ в одній конкретній ділянці, ми відчуємо зміну на краще і у всіх інших.
Молитва святого Єфрема є прикладом саме такого підходу. Можемо припустити, що цей подвижник духовного життя не укладав її для когось іншого, але уклав її для себе самого, вдивляючись у своє серце, спостерігаючи за його порухами, за думками і спокусами, які нуртували у його власному житті і приносив у молитві це своє серце до Бога – Господа і Владики свого життя, благаючи Його про звільнення і очищення від чогось дуже конкретного, що йому найбільше кидалося у вічі і докучало.
Все ж цінність його особистого подвигу виявилася універсальною, бо святий Єфрем зумів, неначе в дзеркалі власної душі, побачити основні пристрасті, які атакують людську природу як таку, а тому його особиста молитовна практика стала молитвою Церкви, яку підхопили Христові учні всіх часів.
Просімо в Господа для себе світла розпізнати оте «одне», найважливіше, на що Господь бажає, щоб ми звернули нашу увагу впродовж цього Великого Посту, а молитва св. Єфрема нехай буде для нас світлом і опорою на цій дорозі!
