Назустріч Воскресінню 41. «Духа недбайливості віджени від мене!»

Читай також

  • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
  • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
  • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
        • Назустріч Воскресінню 41. «Духа недбайливості віджени від мене!»

          Дбайливість – це добросовісність, старанність і відповідальність у виконанні обов’язків і завдань, які випливають з власного покликання – життєвого, професійного і християнського. Є, повинно бути чимось звичайним і очевидним, що батьки дбають про дітей, політики – про народ і державу, медики і лікарі – дбайливо ставляться до пацієнтів, священники – піклуються вірними, довіреними їхній опіці і т.д. В дбайливості проявляється наша любов до ближніх, наша турбота про них і про їхнє благо – дочасне і вічне, матеріальне і духовне.

          Втім, цей природний стан, передбачений Творцем, був збурений внаслідок гріхопадіння і в людську поведінку вдерлася недбайливість – недобросовісне, безвідповідальне та легковажне ставлення до своїх завдань і обов’язків.

          Недбайливість – це один з проявів гріха, це – заперечення любові. Хто не має любові, той легковажить своїми зобов’язаннями і завданнями супроти інших. Від недбайливості страждає все створіння, а в першу чергу – людське суспільство. Недбайливість у будь-якій сфері людського життя неодмінно відгукується негативними наслідками на ближчому і дальшому оточенні людини. І чим більша відповідальність людини, тим більш негативними можуть бути наслідки її недбайливості.

          Від дбайливості чи недбальства кожного громадянина залежить стан наших родин, спільнот, суспільства і народу. Свого часу Блаженніший Любомир наголошував на важливості почуття обов’язку в українському суспільстві: «Дуже важливо, щоби суспільство жило поняттям: якщо я маю якийсь обов’язок, то його виконаю. Сьогодні в Україні брак серйозности. … У нашому суспільстві, на жаль, панує таке легковажне ставлення до наших обовязків, і це дуже-дуже прикро. Якщо живемо в такій атмосфері безвідповідальности, то годі нашому суспільству рости» (Роздуми Блаженнішого Любомира Гузара над молитвою св. Єфрема, 38).

          Здається, з того часу, коли були сказані ці слова, наше суспільство, дякувати Богу, дуже виросло. І сьогодні ми схиляємо голову і захоплюємося, зокрема, нашими захисниками, волонтерами, медиками, військовими капеланами, які перед усім світом являють приклади вірності і відповідальності, ретельності і дбайливості у виконанні свого обов’язку, бо жертвують своїм здоров’ям і життям, щоб захистити інших – нас із вами, щоб визволити рідну землю, щоб відновити мир і територіальну цілісність країни.

          Дбайливість, добросовісність і відповідальність – це прикмети, які не лише здобувають людині повагу з боку її оточення. Вони визначають рівень самоповаги та почуття власної гідності у серці самої людини. Людина совісна і відповідальна, вірна та дбайлива втішається глибоким внутрішнім миром, бо її сумління свідчить перед нею самою, що вона живе у правді, у світлі і в любові, живе повнотою життя. Така людина може відкрито дивитися іншим людям в очі і спокійно дивитися собі самій у вічі, стоячи зранку перед дзеркалом… А це – не маловажно!

          Остаточно дбайливість робить нас великими в очах самого Бога і спроваджує на нас Боже благословення. Мене, коли я ще був семінаристом, глибоко вразила фраза з книги пророцтва Єремії: «Проклят, хто Господню справу виконує недбайливо!» (Єр. 48, 10). Я записав ці слова у своєму першому служебнику, з якого згодом служив Святу Літургію, щоб таким чином постійно пригадувати собі про велику відповідальність перед Богом за добросовісне сповнення своїх священичих обов’язків.

          Автор Послання до Євреїв закликає перших християн і нас із вами вистерігатися недбайливості та намагатися ревною і старанною працею осягати Божу ласку і благословення для себе і для інших: «Ми лиш бажаємо, щоб кожний з вас являв таку саму старанність для повного осягнення надії аж до кінця, щоб ви не стали недбайливі, а, навпаки, наслідували тих, які вірою і витривалістю успадковують обітниці» (Євр. 6, 11-12).

          Владика Богдан ДЗЮРАХ

          Читай також

        • Нехай направиться. Перший тиждень Великого посту
        • У час Великого посту ходіть «На глибину» з командою «Школи особистісного зростання»
        • Отець-доктор Іван Гобела: «Великий піст ― час для нашого преображення і Канон Святителя Андрея Критського в цьому нам допоможе»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 2.3 / 5. Vote count: 3

            No votes so far! Be the first to rate this post.