Назустріч Воскресінню 57. Бути з Ісусом і провадити до Нього інших

Читай також

  • Наскільки ми послідовні у своїх думках, словах, учинках та як цього досягнути
  • Блаженніший Любомир Гузар невдовзі може стати святим. Глава УГКЦ розпочав беатифікаційний процес
  • Не молитва
        • Назустріч Воскресінню 57. Бути з Ісусом і провадити до Нього інших


          «“Приведіть його до мене.” І привели його до нього» (Мр. 9, 19-20).

          В Євангелії четвертої неділі Великого Посту, описуючи зцілення юнака, опанованого злим духом, євангелист Марко аж тричі згадує ту саму фразу в різних модифікаціях: «привести до Ісуса»: спершу сказано, що «якийсь чоловік з-між народу» привів сина до Ісуса, прохаючи Його про зцілення; відтак вже сам Ісус, зреагувавши досить емоційно, щоб не сказати роздратовано на вістку про те, що апостоли не змогли впоратися з цим викликом, закликає: «Приведіть но його до мене!», а відтак слідує реакція-відповідь з боку присутніх: «і привели його до Нього».

          В останньому випадку не сказано конкретно, хто саме привів нещасного хлопця до Ісуса. Можемо припустити, що це були Христові учні, які це зробили. І це дає підстави вважати, що першими відповідальними за те, щоб приводити людей до Бога, є священники. Очевидно, їхня роль у цьому є ділі велика, а часто – ключова. Проте, на початках все залежить не від священників, але від найближчого оточення дитини.

          У нашому християнському житті, як правило, все відбувається саме так: першими, хто «приводить» нас до Ісуса, є наші батьки. Це велике щастя – народитися у християнській сім’ї, де батьки самі живуть вірою і від народження передають віру своєму потомству. Як правило, в нашій українській дійсності це переш і свідоме приведення до Ісуса виявляється у Святому Таїнстві Хрещення, яке уділяється новонародженій дитині незадовго після приходу на світ.

          Однак, Хрещення – це тільки перший, хоч суттєвий крок в дорозі до Ісуса, до вічного життя. Щоб осягнути вічне життя, людина має бути не просто охрещеною, але віруючою. Як часто ми читаємо в Євангелії про віру, яка спасає! Ці слова звучать з уст самого Ісуса: «Віра твоя спасла тебе» (Мт. 9, 22; пор. Мр. 5, 34; 10,52; Лк. 7,50; 8, 48; 17,19; 18,41), але подібний вислів стрічаємо багаторазово і в інших книгах Нового Завіту. Невипадково наприкінці Чину Хрещення священник проголошує поучення-заохоту, щоб дитина «усе своє життя світила світлом віри і добрих діл».

          Отож, зробивши перший крок назустріч Ісусові у Хрещенні, дитина, а пізніше доросла людина мусить робити наступні. І завжди поруч з нею є хтось, хто її «веде» до Ісуса. Як я сказав, це будуть передовсім і перш за все батьки. Вони це роблять не просто розповідаючи дитині про Ісуса, але живучи Ісусом і вірою у Нього в своєму щоденному житті. Хтось слушно зауважив, що діти слухають дорослих більше очима, ніж вухами. То ж першим й найбільш переконливим «катехизмом», з якого дитина пізнає християнство і вчиться жити по-християнськи, є життя самих батьків.

          Відтак, тими, хто провадить дитину до Ісуса, мали б бути хресні родичі. На жаль, свідомість цього святого обов’язку хресних провадити свого похресника/похресницю до Ісуса майже відсутня у сучасних християн. Я припускаю, багато хто з читачів цього допису був принаймні раз в житті хресним для дитини когось із своїх рідних чи друзів. Свято, як правило, відбувається урочисто і зворушливо. При цьому хресні дуже докладно дотримуються певних звичаїв і обрядів, зокрема, що стосується купівлі крижма і натільного хрестика для дитинки. Дехто навіть прочитує перед цим текст з Чину Хрещення і впевнено відповідає «Так» на запитання священника: «Чи відрікаєшся сатани, і всіх діл його, і всієї гордині його і всіх ангелів його? … Чи з’єднуєшся з Христом?».

          Втім, що відбувається після Хрещення? Як конкретно і практично виглядає це ведення дитини до Ісуса? В багатьох випадках, припускаю, хресні обмежуються до щорічних відвідин на день народження (саме так, а не на день хрещення!), потім у кращому випадку приходять ще на свято урочистого Причастя своїх похресників, чи на весілля… Але скільки кроків до Ісуса вони реально допомагають зробити тим, кого принесли до Христа перший раз? Залишаю ці запитання на розсуд кожного, хто читає ці роздуми.

          Остаточно, кожен і кожна з нас своїм життям, своїми словами і вчинками щоденно або провадить інших до Ісуса, або відводить від Нього: в родинному колі, серед колег по роботі, у колі друзів, під час випадкових зустрічей. Ці зустрічі, насправді, не є випадковими, але вони – унікальний шанс, який дає нам Провидіння, щоб ми привели іншу людину до Ісуса, дали відчути їй Божу близькість, Божу любов і Боже милосердя. Ісус звертається до мене і до Вас: «Приведіть його/її до мене!». І пам’ятаймо, що, приводячи інших до Ісуса, ділячись з ними нашою вірою, ми самі теж наближаємося щораз то більше до Бога, самі зростаємо у вірі і відновлюємося в ній.

          Владика Богдан ДЗЮРАХ

          Читай також

        • Наскільки ми послідовні у своїх думках, словах, учинках та як цього досягнути
        • Блаженніший Любомир Гузар невдовзі може стати святим. Глава УГКЦ розпочав беатифікаційний процес
        • Не молитва
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 4 / 5. Vote count: 1

            No votes so far! Be the first to rate this post.