«Спраглий я!» (Йо. 19, 28)
Людина не може вижити довший час без життєдайної води. Спрага замучує людину швидше, ніж голод. Це коли йдеться про фізичну спрагу. Ще більше мучить людину всіх часів духовна спрага – туга за правдою, за справедливістю і за любов’ю. Без заспокоєння цієї спраги, людина не може повноцінно жити.
Сьогодні Той, Хто напоює землю водами, Хто «розсік у пустині скелі, і напоїв свій народ щедро, мов з безодень», Хто «вивів із скелі потоки, і ріками пустив води» (Пс. 78, 15-16), Хто кликав у святині на ввесь голос: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Йо. 7, 37), сам промовляє заледве чутним голосом найкоротше слово із Хреста: «Спраглий я!».
У цьому слові міститься спрага мільйонів, хто вмирає від браку найбільш елементарних речей, яких кожна людина потребує для життя: їжі, води, даху над головою… Але ще більше в цьому слові доходить до голосу спрага людського серця за почуттям безпеки, за правдою, за миром, за любов’ю.
Вояки, зачувши слово Ісуса «Спраглий я!», настромили на тростину губку, просяклу оцтом і подали йому до уст (Пор. Йо. 19, 29). Це все, на що спромоглися люди! Замість води – терпкий полин і гіркий оцет, про що заповідав псальмоспівець Давид: «Вони клали полин мені до страви, і в спразі моїй напували мене оцтом.» (Пс. 69, 22).
Світ часто, замість запевняти спраглій людині життєдайну воду правди, справедливості, добра, пропонує їй сурогат, одурманюючий напій, який притуплює свідомість, приглушує сумління. Спокусившись оманливими пропозиціями світу, багато хто безкритично ковтає цей п’янкий напій, проте дуже швидко настає розчарування від усвідомлення ще більшого віддалення від Бога – Джерела води живої, Який єдиний може заспокоїти спрагу людського серця. «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас,… тож знайдете полегшу душам вашим» – кличе Ісус до спрагненого людства (пор. Мт. 11, 28-29).
Тому у слові «Спраглий я!» духовні вчителі чують також прагнення Бога спасти заблукану у темряві гріха людину. Невипадково навернення до Бога, відновлення Божого ладу у світі Святе Письмо описує як розквіт пустині під впливом життєдайних вод: «Тоді вигоріла земля стане ставом, джерелами води – край спраглий. І буде там дорога чиста; дорогу ту назвуть святою: не пройде нею ні один нечистий… Визволені Господом повернуться нею і прийдуть на Сіон з веселим співом; і вічна радість буде в них над головою. Веселощі й радощі будуть з ними, а смуток і зідхання зникне» (Іс. 35, 7-10).
Напередодні Пасхи Господньої відчуймо спрагу нашої душі, спрагу, яку спричинює гріх і спрагу, яка виявляє нашу відвічну тугу за Божою любов’ю і повнотою життя. Напіймо наші душі водою Божого милосердя у Святій Сповіді, щоб причаститися Божої любові і Божого життя та самим стати для наших ближніх джерелом води живої, яка струмує до вічного життя (пор. Йо. 4, 14) та носіями пасхальної радості і надії!
Владика Богдан ДЗЮРАХ
