#СловоНаДорогу: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли! Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?” (Лк. 24, 25-26).
Мандрівка Воскреслого Спасителя з двома учнями, які крокували з Єрусалиму до села Емаус (пор. Лк. 24, 13-35), – образ нашого людського і християнського життя. Як часто ми намагаємося втекти «світ за очі» від різних болісних і важких ситуацій, від криз і труднощів нашого щоденного життя. Проблема в тому, що втекти надто далеко не вдасться: «Емаус» знаходиться всього за 60 стадій, тобто близько 12 кілометрів, від «Єрусалиму». Ми не зможемо втекти від самих себе і від свого життя, і, на щастя, не потрібно цього робити. Треба до нашого життя допустити Воскреслого Христа.
І, знову ж таки – на наше щастя, Він сам виходить нам назустріч, подібно як наблизився до зажурених Клеопи і Луки. Хоч нам може здаватися, що у важких моментах нашого життя Бог віддаляється від нас, насправді все є навпаки – Він наближається до нас і похиляється над нами, як про це свідчить Боже слово: «Близький Господь до тих, у кого розбите серце; прибитих духом він спасає» (Пс. 34, 19).
Дорога нашого спасіння розпочинається від щирого діалогу з Богом, до якого нас запрошує Воскреслий. Бо ми часто шукаємо порятунку у собі подібних, а це не дуже помагає. Господь передовсім дає нам можливість «виговоритися», вилити наше серце перед Ним з усім, що в ньому є. Це дуже важливо: на молитві не вдавати когось іншого зі себе, але щиро висловити перед Богом наші почуття, думки, страхи і сумніви.
Але на цьому дорога зцілення зовсім не закінчується, це – тільки перший крок. Часом хтось виговориться перед іншою людиною і відчуває деяке полегшення; проте ототожнювати це короткотривале полегшення зі спасінням було б великою помилкою. А друга помилка, яка в таких моментах часто трапляється, це – вважати, що те, що ми в даний момент відчуваємо, думаємо і кажемо – є істиною в останній інстанції. Це далебі не так! Лише Боже Слово є Істиною в останній інстанції, нашим світлом і Джерелом життя. Лише у світлі Слова Божого ми можемо збагнути і розуміти сенс того, що трапляється у нашому житті.
Що більше, як християни, ми маємо вчитися «читати» своє життя у світлі досвіду і земної долі Господа Ісуса. А це означає, що маємо бути готовими не тільки прийняти Боже Слово як дороговказ у нашому житті, але прийняти самого Ісуса як «Дорогу і Істину» нашого життя (пор. Йо. 14, 6). Саме так, як це зробили учні в дорозі до Емаус, запросивши Ісуса залишитися із ними, розділити з ними земну «трапезу», тобто повністю з’єднати своє життя і свою долю з Ним – Розп’ятим і Прославленим.
Це – суттєве: прийняти Ісуса не вибірково, а цілковито і повністю, не лише тоді, коли Він мило лежить в яслах на сіні, чи збирає навколо себе натовпи людей, але і тоді, коли дає себе “поламати”, як євхаристійний хліб, коли віддає себе за спасіння інших. Тільки таке прийняття Ісуса довершує наше духовне зцілення і наше буття християнами. Ми тоді готові повертатися до нашого “Єрусалиму” і свідчити про Воскреслого Христа у радості і силі Духа.
Такого досвіду зустрічі з Воскреслим Спасителем бажаю Вам і собі сьогоднішнього дня і в цьому пасхальному часі.
Христос Воскрес!
