Кого знайдеш на дорозі до Емаусу?

Читай також

  • Як молитися на ВЕРВИЦІ? Дуже детальний відеоурок
  • Перешкоди, щоб зустрітися з Ісусом
  • «Рятуйте пригнобленого з руки гнобителя» (Єр. 22, 3). Послання Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій
        • Кого знайдеш на дорозі до Емаусу?

          «А ми сподівалися…» Це стан, із яким двоє учнів після трагічних подій, пов’язаних із ганебною смертю їхнього Вчителя, втікали із Єрусалиму до Емаусу, шукаючи прихистку. Це клич розчарування, який оповив їхні думки та серце настільки, що навіть вістка від жінок-мироносиць не здатна була його заглушити. Це наслідок розбитих власних уявлень щодо Бога, із яким часто у своєму житті зустрічаємося і ми, коли Бог виглядає нам несподіваним, неочікуваним, ба навіть, незручним.

          У той час, коли усі євангельські розповіді та рух Ісус Христа були направлені до Єрусалиму, двоє учнів рухаються у протилежному напрямку. Здається, їхня віра завмерла на тому хресті між двох розбійників на пагорбі Голгофа за Єрусалимом, їхня надія затихла у мовчанці Господнього гробу у саду поблизу, їхня любов охолола і розчинилася у темряві, що настала «від шостої і аж до дев‘ятої години». Не залишилося нічого, лиш втікати, ховатися, замикатися у власних сумнівах та розпачі.

          Та, залишився Він — воскреслий і живий! Водночас незрозумілий, та близький. І досі вірний і люблячий, а тому у пошуках своїх улюблених учнів, які зі страху розбіглися по всіх околицях у власних розчаруваннях, смутку та відчаю. У власних гробницях недовіри.

          Цікаво, що ми володіємо відомостями про ім‘я лише одного із двох учнів, що втікали до Емаусу. Згідно із євангельськими розповідями, його звали Клеопа. Натомість ім‘я іншого залишається незнайомим. І це дозволяє нам побачити у ньому самих себе, назвати його на власне ім‘я. Адже у Церкві ми постійно перебуваємо у цій дорозі до Емаусу. Дорозі, що простягається від долини смерті, болю і страждань до справжньої радості як наслідку зустрічі із живим Христом, радості із смаком Воскресіння. Дорозі земного життя, яка позначена сумнівами, хвилюваннями, боротьбою та щоденними рішеннями, які направляють наш рух до вічності. Дорозі, на якій Господь не дозволяє нам почуватися самотніми і покинутими, постійно намагаючись бути поруч і супроводжувати.

          Проте, це ще не все. Глибина цієї євангельської розповіді справді вражає. І зануритися у неї допомагає цьогорічне Великоднє послання владик Української Греко-Католицької Церкви у Польщі, яке наштовхнуло й мене відразу на кілька висновків.

          Не втрачати надії. Надія і справді найтендітніша і найвразливіша із трьох «сестер» – віри, надії та любові. А це значить, що її постійно потрібно оберігати від вітрів і турбулентностей життя. Ще важче плекати її серед нелюдських обставин війни. Проте, якою б непроглядною не виглядала темрява, наскільки б сильно не стискало почуття розчарування, ми віримо у Бога, який смертю смерть подолав. Наскільки б нелюдяними були навколо обставини війни і насильства, любов дозволяє нам зберегти власне людське обличчя, що неможливе без надії. Двоє Христових учнів не зберегли власної надії, тож під тягарем зневіри і розчарування, розбиття власних ілюзій про Бога, втрати сподівань на земне царювання, залишалося лише втікати. Та, у їхнього Вчителя були інші плани.

          Навчитися слухати. Нам важко виразити власне страждання словами. Нам важко адекватно відповісти на страждання ближніх. Саме тому ми часто замикаємося у власному страждань, відсторонюємося один від одного і намагаємося справитися самостійно. Така постава нерідко спричинює ще більше страждань. Адже людям нестерпно боляче перебувати на самоті у моменти випробувань. А відповідь на страждання може критися зовсім поруч. Лиш варто розпочати слухати Бога, ближніх, самих себе, тих, хто є поруч. Двоє втікачів до Емаусу віднайшли відповіді на власні запитання, розчарування та страх у зверненні Воскреслого до їхніх сердець.

          Бути вразливими на потреби інших. Наші страждання нерідко притягують до себе увесь наш зір, усю нашу увагу. Ми часто у моменти випробувань не бачимо нічого іншого. Усю свою увагу фокусуємо на проблемі та зусиллях, які докладаємо для її вирішення. Відтак увесь світ постає у тьмяних барвах, у глибинах серця не залишається місця для світла і вдячності, а про служіння для інших і мови не може бути. Однак, саме той, хто перетерпів, має значно більше здатності послужити тому, хто переживає терпіння. Водночас служіння іншим наділене терапевтичним виміром, що дозволяє протистояти власним пережиттям. Тож так важливо не відвертати свій зір від потреб інших, не замикати свій слух на волання про допомогу, не відводити своїх рук від можливостей для служіння. Лиш запросивши подорожнього на вечерю та нічліг, проявивши своє милосердя та піклування, двоє учнів з Єрусалиму удостоїлися пізнати Свого Спасителя.

          Зберігати взаємини із Богом. Як би важко і нестерпно ми себе не почували, де би не шукали ліків від власних зранень, істинним Цілителем людської душі і тіла є лише Господь Бог. Лиш Він здатен утішити тих, хто втратив сенс свого життя; лиш Він здатен зібрати докупи розбиті фрагменти зраненої душі; лиш Він здатен підійняти опущені руки та впалого у гріх Адама. Лиш Він здатен воскресити те, що померло. Для цього «Він взяв Хліб у святі Свої пречисті руки благодарив, благословив, освятив, переломив і дав Своїм учням», відтак взяв чашу із вином, установивши Таїнство Пресвятої Євхаристії. Через це Таїнсто ми разом із учнями пізнаємо Його – люблячого, близького та готового допомогти Бога, та запалюємося у серці любов‘ю до Нього та усіх навколо.

          Ділитися воскресною радістю. Наприкінці, Христовий учень не може залишатися таким лише для себе. Християнство, звернене лише на себе та власне спасіння, – це не християнство. Воскресна радість не може замикатися, ховатися, віддалятися від інших, адже вона творить взаємини життя не тільки на цій землі, але й у вічності. Вона штовхає бігти назустріч ближнім, відкриватися, обдаровувати і жертвувати. Адже походить із Джерела любові. Вона підіймає із дивану, виводить із зони комфорту, руйнує піщані замки власних суджень і міркувань. Адже походить із вічно неосяжного Бога. Вона наповнює, зцілює, зводить докупи і об‘єднує. Адже походить із самого Життя.

          Саме таким є шлях кожного і кожної із нас до власного Емаусу. Шлях, який ми щоденно крок за кроком долаємо від власних ілюзій до Істини, від егоїзму до Милосердя, від страху до Любові, від смерті до Життя…

          Отець Іван ВИХОР

          Читай також

        • Як молитися на ВЕРВИЦІ? Дуже детальний відеоурок
        • Перешкоди, щоб зустрітися з Ісусом
        • «Рятуйте пригнобленого з руки гнобителя» (Єр. 22, 3). Послання Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 5 / 5. Vote count: 1

            No votes so far! Be the first to rate this post.