Зустріч у місці болю

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Зустріч у місці болю

          Як же я люблю знову й знову повертатися думками до цієї євангельської розповіді про «сумнів» апостола Томи! Послуговуючись сучасним сленгом, ми б назвали сьогоднішній вчинок Томи факапом, а то й епікфейлом. Проте, саме такою своєю поведінкою Він настільки близький кожному із нас. Адже у сумнівах апостола Томи можемо відчути свої власні часті сумніви. Саме у його бажанні доказів щодо воскресіння Господа спостерігаємо власну настирливість у пізнанні невідомого. Саме у його простягнутій до боку Спасителя руці бачимо власні зусилля і намагання доторкнутися таїнственного, глибинного, життєдайного.

          Та, розповідь про сумніви апостола Томи на цьому не завершується. Ба більше, невірство Томи перетворюється на справжнє визнання віри, яке народжується із дотику до ран Спасителя: «Господь мій і Бог мій!» І цей глибокий жест піклування зі сторони Спасителя та відваги зі сторони апостола вчить нас значно більше.

          Спаситель дозволяє Томі доторкнутися Своїх ран, щоб він пересвідчився, що зустрівся із Своїм Господом і Богом, який справді постраждав, перетерпів, помер і третього дня воскрес. Так рани на руках та у боці стають посвідченням особи Спасителя. Водночас цим дотиком Ісус засвідчує Томі Свою безмірну любов до нього, яка готова до жертви та занурення у найбільш непереборну досі людську «слабкість» – смерть задля того, щоб її подолати. Тож рани на руках та у боці стають свідченням любові, що триває вічно. І врешті, цей дотик відкриває перед Томою простір цілковитої довіри та близькості, який надалі Його учень понесе до всіх людей аж до краю світу, які будуть готовими прийняти це Божественне життя. Так рани на руках і в боці стають прообразом істинних стосунків, до яких Господь запрошує усіх нас.

          Багатьом це може видатися дивним, та саме зранення відкривають перед апостолом Томою справжнього Бога, який є Любов‘ю. Багатьом сьогодні це може видатися неймовірним, та саме зранення і здатність їх доторкнутися відкривають нам сьогодні справжню любов. Багатьом це може видатися незрозумілим, та саме у зраненнях війни і їхньому зціленні ми сьогодні відкриваємо покликання Христових учнів, тобто істинне християнство.

          Дотик до зранення ближнього завжди хвилює через усвідомлення того, скільки болю може вмістити людське серце. Але водночас дотик до зранення ближнього зворушує через усвідомлення того, скільки любові може дарувати це зболене людське серце. Саме так, із цього, здавалося б незначного дотику народжується надія, здатна перемогти саму смерть і воскреснути.

          Інколи, відсвяткувавши Великодні свята, ми стикаємося із спокусою повернутися до звичного, нормального ритму життя. Нерідко ми повертаємося до тих ще професійних обов’язків, до того ж служіння, до тих же людей, які супроводжували наше життя і до свята Воскресіння. Повертаємося такими ж, як і були до того. Але, у такому разі, чи справді пережили ми Воскресіння Христове? Чи можна пережити звістку про воскресіння і не змінитися? Чи реально після дотику до ран залишитися такими ж, як і були? Апостол Тома сьогодні свідчить нам про щось інше. Зустріч із воскреслим Христом змінює його. Побачення Воскреслого наповнює його незнаною досі відвагою. Дотик до ран Воскреслого Спасителя визначає його подальший напрямок життя. Життя, яке після зустрічі він цілковито довіряє Богові аж до останнього подиху.

          Тож неможливо залишитися незворушним, переживши воскресну радість. Неможливо залишитися незмінним, зустрівшись із Богом у місці власного зранення і болю. Неможливо повернутися до минулого життя, побачивши майбутнє вічне. Залишається лиш впевнено і відважно заявити разом із Томою: «Господь мій і Бог мій!» У повсякденних сумнівах, у бажаннях пізнати більше, у прагненнях досвідчити Неосяжного, у болючих зраненнях, у слідах ворожості, у гострих проколеннях, і зрештою, у майбутній радості, яка не знає меж.

          Фото: Joseph Sywenkyj

          Отець Іван ВИХОР

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.