Боже, я стільки тебе прошу, а ти не чуєш? Чому Ти не хочеш вирішити цю мою проблему? Може піду попрошу священника помолитися у моєму намірі, напевно, Бог вислухає його!
Зізнаймось, у нас нерідко виникають такі думки і сьогодні ми говоримо, власне, про те, чому молитви одних Бог вислуховує, а інших – ні.
Євангелія від Івана 11, 17-34
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять,
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»
«Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!
Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?»
«Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
Цей уривок неймовірно багато говорить до нас. Але звернімо увагу не один із аспектів.
Читаємо історію про те, що Лазар, приятель Ісуса, помер. І от Ісус, дізнавшись про це, йде і зустрічає Марту, яка каже: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би». Далі триває розмова, яка нічим не закінчилась. Марта вертає додому, Ісус залишається.
Потому до Ісуса приходить Марія, яка говорить ті самі слова, а Ісус натомість одразу запитує, де покладено Лазаря.
Чому Ісус вислуховує одну сестру, а іншу ні?
Обидві жінки промовили одні і ті ж слова, ту ж молитву. Виглядає, наче Ісус на одні молитви реагує, а на інші – ні. Хоч і текст молитов ідентичний.
Як би це не звучало, але багато з християн так і думає. Іноді до мене приходить, наприклад, засмучена мати і просить помолитися за свого сина, який живе не надто добрим життям, і каже: «Помоліться, отче, може вас Бог вислухає швидше, ніж мене». З усією повагою, я у відповідь запитую, чи пані при собі. Невже вона справді думає, що Бог швидше чи краще вислухає мої молитви, а не її? Зазвичай, я чую здивоване: «але ж отець є священником», на яке відповідаю “І?”.
Євангелія не має на меті нам сказати, що Бог одних слухає, а інших ні. Бог хотів діяти як у випадку Марти, так і Марії. Це Євангеліє показує нам, що є люди, чиї серця відкриті на дію Бога, а є ті, хто не дозволяє Богові діяти.
Повернімось до історії, коли Ісус навідує дім Лазаря. І Марія сідає біля Його ніг і слухає. Марта ж спішить на кухню і потім зі злістю і докором говорить до Ісуса, чи йому байдуже, що вона там на кухні сама мусить все робити, чому Він не накаже Марії допомогти. Чи не молимось ми так само: Боже, хіба Тобі байдуже, що я втомилась, що в мене ті чи інші проблеми, я стільки Тебе прошу, а Ти… Невже ти не можеш наказати моїм дітям навернутися, чоловікові перестати пити, кредитові – закритися…
Що відповідає Марті Ісус? Серце Марте закрите для Бога, воно сповнене власного бачення Божої волі і Божої дії, воно кричить: я знаю, як має бути і наказує. Воно не готове прийти і просто слухати, прийняти те, що Бог вважав за потрібне дати тут і зараз.
Обидві жінки просили одне і те ж, але діяти Бог міг лише в серці Марії.
Є один гарний старий вислів: «Хто займається Богом, тим займається Бог». Якщо ми хочемо, щоби Бог врешті почув наші молитви, то вони не мають виглядати як наказ і докір, наші думки не можуть бути про все на світі. Але повністю сконцентровані на Богові. Тоді Бог займеться нашими справами, коли ми перестанемо крутитися довкола себе, але центром свого життя зробимо Господа.
Підготувала Тетяна Трачук за відеоблогом отця Адама Шустака
