ЧИ ВАРТО МОЛИТИСЯ?

Я не знаю, чи Ти мене чуєш. Але я стукаю.

Серед тиші, що тисне на вуха, серед темені, де слова гублять напрям, коли буря хапає за горло, а самотність скрипить у ребрах, я стукаю…

Коли втрата скам’янює серце, коли надія втомлюється бути сміливою, коли здається, що двері не існують, я все одно стукаю. Бо стукіт — це дихання душі. Тому я стукаю…

У Лк 11:5–13 аж шість разів звучить одна й та сама логіка прохання і дару. Просіть і буде дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять. Ніби Євангеліє навмисне повторює це, щоб утовкмачити людині, зляканій тишею ночі: не зупиняйся. Не соромся потреби. Потреба не принижує — вона робить дорослим, це ознака зрілості. Бо людина не створена лише для самодостатності, їй потрібен Інший.

Господи, коли здається, що Ти далекий, що зайнятий важливішими справами, навчи мене не плутати Твою тишу з відсутністю, затримку з відмовою, ніч з кінцем історії. 

Навчи довіряти Твоєму темпу, коли мій годинник квапиться. Навчи бачити Твоє світло навіть тоді, коли воно сховане в хмарах. Навчи мене пам’ятати, що Твоя німота інколи є ліками для мого крику.

Навчи мене терпеливості приятеля опівночі, що знов і знов приходить по хліб для іншого. Дай мені відвагу просити, коли руки опускаються, і вдячність приймати, коли відповідь приходить не так і не тоді, як я уявляв. Зроби моє серце вірнішим за мої емоції.

Бо молитва допомагає не втратити курс. Вона вирівнює стрілку компаса на Тебе, коли магніти страхів тягнуть убік. Вона немов маяк у штормі: не знімає хвиль, але показує берег.

А коли хвилі надто високі — я складу вітрила і перечекаю, бо чекання в Тобі — це не пасивність, а вірність.
Молитва — школа чекання: вчить серце доручати час Тобі і не ламати двері, які ще не час відчиняти.
Молитва — школа довіри: тренує м’язи надії, поки відповідь іде повільно, але невпинно.

Молитва — школа присутності: вчить бути тут і тепер з Тобою, навіть коли не відчуваю нічого, окрім Твого подиху, ледь-ледь.

Отче, я прошу.
Сину, я шукаю.
Духу, я стукаю.
Навчи мене наполегливості без надриву, тиші без відчаю, віри без театру.
Якщо я мовчу — почуй подих.
Якщо я говорю — очисти слова.
Якщо я чекаю — збережи в мені надію.
Амінь.

9.10.2025, Мюнхен

Vyacheslav Okun SJ