Декада місійності. День сьомий – «Спільнота молитви і милосердя»

День сьомий – «Спільнота молитви і милосердя» (Єв. від Івана 16, 23-33)

Роздуми сьомого дня Декади. Будьмо привітні один до одного, як годиться улюбленим Отця. Коли ми приходимо на Божественну Літургію, то пам’ятаймо, до якої великої родини належимо. Це відчуття спільноти-родини треба постійно плекати. Не забуваймо вітатися один з одним, коли збираємось у храмі. Одних людей ми знаємо добре, інших – лише трохи, а ще інших – не знаємо взагалі. Але ж ми є однією родиною дітей Божих! Докладімо зусиль, аби не тільки познайомитися з іншими членами парафії, а й щоб цікавитись, які в них життєві виклики, радості і болі, щоби знати, про що просити в Бога, за що дякувати. Третя Божа заповідь – «Пам’ятай день святий святкувати» (Вих 20, 8) – зобов’язує нас відвідувати храм щонайменше в неділю і на великі свята. Проте ми знаємо, що багато наших сусідів, рідних і знайомих ходять до церкви лише на найбільші свята. Щоби частіше ходити, вони мусять відчути себе частиною великої християнської і парафіяльної родини. Нашим завданням, отже, є показати їм, що ми раді їх бачити на молитві з нами в спільноті улюблених учнів Христових. А коли хтось не відгукується на всякі наші запрошення чи заохочення, не судімо їх, а молімося за них до Святого Духа. Він же Той, хто зрушує серця, відкриває Христа для кожного, провадить до Отця.  

Роздуми в час війни. У цій Декаді Місійності ми роздумуємо над словами Христа у час, коли триває жорстока війна, і гинуть невинні люди. Здається, неможливо знайти розраду і заспокоєння, коли ворог чинить багато зла і кривди. Та все ж по особливому звучать до нас слова Христа: «сам бо Отець вас любить, бо ви маєте любов до мене і віру» (Ів 16, 27). Як важливо бути відкритими на любов самого Бога Отця до нас, як важливо її відчувати і берегти у серці. А щоб її пережити і з цієї божественної любові черпати сили, нам важливо вірити в Христа і Його любити усім серцем своїм, усією душею своєю, усіма думками своїми і силами своїми (пор. Мт 22, 37). Коли переживаємо цю взаємну любов, тоді зростає у серці і сміливість просити у Бога усе, чого потребуємо: «просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть» (Ів 16, 24), і силу дарувати цю любов іншим, які її потребують. І дарувати її у конкретних вчинках милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього прийняти в дім, хворого і ув’язненого відвідати тощо (пор. Мт 25, 35-36; Іс 58, 6-7). На практиці це означає скеровувати свою увагу і допомогу до конкретних людей, чиї прохання про допомогу не доходить до вух державних соціальних служб чи міжнародних допомогових організацій. Саме ми, на своїх парафіях і у своїх спільнотах, найкраще знаємо, хто той ближній чи та ближня, які потребують нашої підтримки: матері, жінки і діти загиблих воїнів, переселенці, люди, які втратили працю чи здоров’я тощо. Можливо ми не зможемо їх забезпечити матеріально, але ми можемо їх огорнути своєю любов’ю і молитовною опікою.

Молитва

Стихира на Вечірній: Ти, Христе, вознісся до безначального свого Отця,* хоча не розлучався ти з його неописанним божеством.* Небесні сили нічого не додаючи до трисвятої хвали,* визнавали тебе, Господи,* теж після воплочення, єдиним Отцевим Сином.* Тому, багатством ласк твоїх, помилуй нас.

Місійні завдання:

1.      Особистий/сімейний рівень: Подивімося на дошку оголошень чи на фейсбук-сторінку нашої парафії про парафіяльні події і знайдімо для себе або нашої сім’ї якусь цікаву подію та відвідаймо її.

2.      Парафіяльний рівень: Відвідаймо сайт чи фейсбук-сторінку нашої парафії і поширмо парафіяльні події у соціальних мережах, якими ми користумося. Напишімо у наших соціальних мережах мотивуючий пост про дію Бога у нашому житті.

3.      Місійний рівень: Організуймо разом з парохом відвідини іншої парафіяльної спільноти (греко-католицької, православної або протестантської) для того, щоб розповісти про життя своєї парафії, поділитися з іншими своїм досвідом, можливо допомогти заснувати там біблійні гуртки, парафіяльні спільноти тощо.