Депресія чи дух унинія?

Депресія чи дух унинія?
Спроба чесно розрізнити.
Останнім часом я все частіше чую, як депресію називають «унинієм»
і намагаються її… вигнати.
Наче це щось чуже, демонічне,
ніби достатньо сильнішої молитви —
і темрява відступить.
Я довго з цим ходжу в собі.
І щоразу відчуваю потребу сказати:
тут варто бути дуже обережними.
Бо не кожен біль — це гріх.
І не кожна темрява — це відсутність Бога.
Психологічно
Депресія — це не слабкість і не зіпсованість віри.
Це стан, у якому людина втрачає доступ до внутрішніх ресурсів: до радості, енергії, надії, інколи — навіть до відчуття себе.
Віктор Франкл писав:
«Страждання перестає бути стражданням, коли знаходить сенс».
Але є стани, коли людина ще не може знайти сенс, бо їй надто боляче. І це не її провина.
Карл Юнг говорив дуже прямо:
«Депресія — це стан, у якому душа змушена зупинитися,
бо щось у житті потребує глибокої зміни».
Іноді депресія — це не втеча від Бога,
а крик душі, яка більше не витримує жити «як раніше».
Богословськи
У духовній традиції ми справді знаємо поняття унинія — як стан внутрішньої зневіри, втрати сенсу, духовної втоми.
Але святі Отці були значно тоншими, ніж ми іноді дозволяємо собі бути.
Святий Ісаак Сирійський писав:
«Не всяка печаль від демонів;
є печаль, що очищує серце і веде до глибини».
А Євагрій Понтійський застерігав:
«Найбільша небезпека — судити стан іншого, не знаючи його боротьби».
Навіть у Святому Письмі ми бачимо людей Божих, які переживають глибоку внутрішню темряву.
Пророк Ілля каже:
«Досить уже, Господи! Візьми мою душу…» (1 Цар 19,4)
І що робить Бог?
Не докоряє.
Не виганяє.
А дає сон, їжу і присутність.
Бо іноді людині спершу треба відновити життя, а вже потім говорити про сенс.
Де ж тоді правда?
Мені дуже близька така думка:
депресія — це не завжди духовна проблема, але вона завжди духовно торкає людину.
Її не можна «вигнати».
Її можна прожити, прийняти, зрозуміти і пройти разом — з фаховою допомогою, з молитвою, з чесністю перед собою і Богом.
Бо Бог — не той, хто стоїть над людиною з вимогами.
Він Той, Хто сідає поруч у темряві.
«Тростини надломленої не переломить
і гнота тліючого не погасить» (Іс 42,3)
І, можливо, це найважливіше, що варто пам’ятати.
Де ми часто плутаємо?
Ми часто називаємо депресію унинієм,
бо нам страшно визнати людську крихкість.
Бо простіше сказати:
«Тобі бракує віри», ніж чесно побачити:
«Тобі боляче».
А Бог…
Він ніколи не поспішав із такими словами.
Коли Ілля лежить під ялівцем і каже, що більше не може — Бог не читає йому лекцію про віру/довіру.
«Господь доторкнувся до нього і сказав:
Встань і їж» (1 Цар 19,5)
Ні проповіді.
Ні докору.
Лише турбота.
Те, що я для себе відкриваю
Я дедалі більше вірю, що:
 • депресія потребує лікування, підтримки і часу
 • униніє потребує надії, спільноти і правди
І дуже часто ці дві дороги йдуть поруч,
а не одна замість одної.
Молитва тут важлива.
Психологічна допомога — теж.
І ще важливіша — людяна присутність,
коли хтось не намагається вас «виправити».
«Близький Господь до зламаних серцем» (Пс 34,19)
Не до сильних.
Не до правильних.
А до зламаних.
Якщо хтось із вас зараз у цьому стані —
ви не зламані.
Ви не «погані християни».
Ви — люди, які потребують світла, тепла і дороги.
Якщо зараз у вас темно —
це не означає, що ви далеко від Бога.
Іноді це означає, що ви дуже близько,
але ще не маєте сил це відчути.
І якщо вам потрібна підтримка —
Шукаймо її.
Хай цей шлях зцілення буде без поспіху.
Без ярликів.
З великою повагою до вашої історії.

Отець Олег Здреник