Коли чоловік мовчить

🌿 Коли чоловік мовчить

Якось так стається, чи можливо це лишень моє, проте ми більше говоримо про внутрішній світ жінок, їхні стани, тривоги, переживання. Тай, зрештою, дінки більше діляться, частіше звертаються про допомогу, розповідають про свої потреби. 

Минулого тижна мам з приятелями цікаву розмову-роздуми, де ми багато ділились про болі чоловіків, про їхні потреби. От і вирішив трохи своїх думок покласти на «папір», вірю, що багатьом відгукнеться, а комусь, можливо, навіть і в пригоді стане. 
Бачив багато чоловіків, які мовчать і усміхаються.

Не тому, що все гаразд. А тому, що не хочуть сварок.
Тому, що думають: краще промовчати, ніж знову робити боляче.
Мовчать — заради дітей. Заради спокою. Заради «миру в сім’ї».

Але правда в тому, що такий мир часто має дуже високу ціну.

Бо коли чоловік довго мовчить — він починає зникати.

Не одразу, не зовні, а глибоко всередині.

Він забуває, як звучить його власний голос.

Перестає говорити про те, що болить,
бо кожен конфлікт — наче мінне поле, де можна втратити любов.

Тоді він тікає: у роботу, у тишу, у звичку «триматися».

І ця втеча поступово перетворюється на втрату контакту — спочатку з родиною, потім із самим собою.
Іноді чоловік не витримує й вибухає,
іноді — просто ще глибше замикається в собі.

А все починалося з доброго наміру: не ранити, не руйнувати, зберегти.
Але зберігаючи мир зовні, він втрачає мир усередині.

🕊 У Святому Письмі сказано:

«Правда і мир нехай поцілуються» (Пс. 85:11).

Без правди — немає справжнього миру.

Бо мовчання — це не завжди любов. Іноді це біль, який не має голосу.

З психологічної точки зору, така мовчазна самопожертва — це не сила,
а спосіб вижити, коли немає простору бути собою.

Карл Юнг писав:

«Те, чому ми не даємо голосу, повертається до нас у формі долі».

А Еріх Фромм додавав:

«Любов — це акт волі, це готовність дати іншому простір бути самим собою».

А один з моїх улюблених авторів, Віктор Франкл стверджував: «Коли людина перестає говорити про те, що її ранить, вона перестає відчувати, що живе.»

Тож, можливо, справжня мужність — не в тому, щоб терпіти, а в тому, щоб наважитися бути живим.

Говорити, навіть коли голос тремтить.
Бути чесним, навіть коли страшно.

Бо тиша, яка народжується з любові — лікує.

А тиша, що виростає з болю — нищить.

🌤 Якщо ти зараз відчуваєш, що втомився «тримати»,
що хочеш просто видихнути,
знай — це не слабкість.
Це твоя душа просить дихання.
Просить правди.
Просить життя.

Отець Олег Здреник