Коли світла мало, але його вистачає

 

Іноді життя нагадує мені вогник свічки у темному храмі.
Світла — зовсім небагато, але достатньо, щоб побачити, куди поставити наступний крок.

Бувають дні, коли мені хочеться, щоб Бог увімкнув прожектор на все моє майбутнє.
Хоч метр уперед.
Хоч два.
Без туманів, без поворотів, без цієї дивної тиші, у якій доводиться робити вибір.

А Бог… чомусь залишає мені просто вогник.
Тихий, скромний, але постійний.
Світло рівно настільки, щоб прожити сьогодні.
І, мабуть, цього справді вистачає.

Колись я цього не розумів.
Хотів гарантій.
Хотів ясності.
Хотів, щоб мої дороги були прямими, без сумнівів і без “надійся”.
А Бог замість відповідей посилав мені людей.
Розмови.
Зустрічі, які приходили не випадково.
Моменти, що ставали дороговказами, але тільки заднім числом.

І з часом я почав бачити в цьому Його делікатність.
Наче Він каже:
«Я поруч. Я не забираю темряву — але даю світло, якого достатньо, щоб не загубитися».
Тут спадає на думку два хороші вислови християнських мислителів:

«Світло приходить не тоді, коли ми все розуміємо, а коли перестаємо боятися темряви». 

«Бог веде нас шляхами, яких ми не знаємо, але які згодом стають нашими».
Дуже цінні ці думки для мене, якось по новому дають можливість подивитись навкруги. 
Я вчуся цьому щодня.
Вчуся не бігти поперед Бога.
Вчуся не виривати в Нього відповіді силою.
Вчуся робити крок — лише тоді, коли є світло для цього одного кроку. Та зізнаюсь чесно-це вкрай важко робити😇.

Може, і ваша дорога зараз здається надто темною.
Може, ви не знаєте, що робити далі.
Може, стоїте на роздоріжжі й відчуваєте, що попереду все заховано в туман.

Я не скажу вам, як правильно.
Я й для себе не завжди знаю.

Але я точно знаю одне:

Світло приходить дорогою.
Не до дороги.

І, можливо, саме ця тиха свічечка поруч із вами — не “замало”, а рівно те, що Бог дає сьогодні.
І цього достатньо, щоб не втратити себе.

Отець Олег Здреник