ЛЮБІТЬ ВОРОГІВ ВАШИХ

Навіщо вони не стерли ці слова? 

Без них Біблія була б набагато «краща», рівненька і зручна, без цього цвяха в підошві, що змушує спинятися посеред бігу і чесно питати себе, ким я стаю, коли мене зачіпають? 

І ось я читаю «любіть ворогів ваших» і розумію, що це не стільки про мцкалів, чи зовнішніх опонентів із прізвищами, скільки про внутрішнього ворога, який живе в мені, рахує чужі фейли, складає списки боржників, чекає слушної миті, щоб «вліпити у відповідь», і мені хочеться бачити Бога без лапок — живого, ближнього, такого, що не тікає, коли я злий і виснажений…

І, можливо, колись мені справді доведеться пробачити Богові, але не за те, що Він нібито мене залишив, а за те, що не зробив мене ідеальним із досконалими реакціями та нульовою образливістю, і ще — за те, що Він не змушує мене силоміць «стати святим за п’ять кроків», а лише вперто запрошує полюбити себе такого, як є: з моїми амбіціями й тараканами, цілями і дедлайнами, титулами й візитками, з невдачами, провалами, соромами, з усіма людьми, які «не виправдали моїх очікувань» — і з тим моїм «я», що теж їх не виправдало.

І тоді це слово про любов ворогів звучить як пропозиція вийти з внутрішньої тюрми: не носити в собі холодну справедливість, що душить, не грати в бухгалтерію «око за око», а, зціпивши зуби і не роблячи вигляду, що не болить, відпустити — себе за вчорашній зрив, ближнього за чужу різкість, світ за його криву логіку, і навіть Бога — за те, що обрав не ліпити з мене безпомилкового манекена, а ростити живу людину, яка вчиться любити всупереч, а не завдяки…

А це процес. Це забіг на довгу дистанцію без гарантій швидких перемог, але саме тому ці рядки й не стерли: бо вони не про комфортну картинку, а про свободу від помсти, про живе серце замість каменя, про ту тиху, вперту силу, що робить мене справжнім — навіть коли я знову спіткнувся, але не став тим, ким мене штовхала стати злість…

Мюнхен, 18 жовтня 2025

Vyacheslav Okun SJ